СІЗО No. 1, Сімферополь
Сімферополь, АР Крим
Тимчасово окупована територія
Слідчий ізолятор
Активний
Слідчий ізолятор № 1 у Сімферополі, розташований у тимчасово окупованому Криму, є місцем утримання переважно незаконно ув’язнених цивільних громадян України з тимчасово окупованих територій. Установа перебуває під контролем Федеральної служби безпеки РФ. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році ізолятор було розширено та додатково облаштовано 458 місць для утримання.
Медійна ініціатива за права людини повідомляє, що серед утримуваних цивільних українців – представники місцевого самоврядування, волонтери та громадські активісти. У цьому ізоляторі окупаційна влада також утримувала українського режисера Олега Сенцова, а також активістів Володимира Балуха та Олександра Кольченка.
Життя в СІЗО підпорядковане жорсткому розкладу. О 6-й підйом, до 22-ї на ліжко сідати заборонено. Щодня співробітники СІЗО з собаками проводять у камерах перевірки. В цей час полонені притиснутися до стінки з піднятими догори руками, а потім у зігнутій позиції вийти з камери, поки її будуть перевіряти.
За свідченнями звільнених осіб, у Сімферопольському СІЗО № 1 до ув’язнених застосовували побиття під час так званої “прийомки” – процедура первинного огляду, обшуку та допиту українських військовополонених чи цивільних заручників російськими окупантами при потраплянні до місця утримання. Відомо про випадки погроз сексуального насилля проти утримуваних та психологічного тиску.
Колишні полонені українці повідомляють, що Сімферопольське СІЗО-1 не має належної системи надання медичної допомоги – медогляд проводять, але лікування надають вкрай рідко лікують.
“Сергій Котов щодня просив, щоб до нього прийшов лікар. Він має проблеми з підшлунковою, в нього набрякали кінцівки, боліла травмована нога. За п’ять днів, що я там був, лікар до нього не приходив”, – розповів для МІПЛ колишній цивільний бранець Володимир Балух.
Також Володимир повідомив, що під час медогляду лікарі йому порадили не пропускати прийоми їжі, тому що у них немає таблеток і він має берегти себе сам, тому що його ніхто не врятує.
Умови утримання у слідчому ізоляторі № 1 для українців, яких взяли в полон, були жорсткими. Бранців не водили на прогулянки. Митися бранців водили раз на тиждень. Замість туалету була пляшка.
Екс-заручник Володимир згадував, що в його камері не було вікон, було постійно вогко і холодно. З меблів у камері було одне ліжко, два стільця, стіл, а також камера відеонагляду. Цілодобово було увімкнене світло та працювала гучна витяжка.
“Ми намагалися митися в раковині щодня, – каже Володимир, який пережив російський полон. – Прали там шкарпетки та труси. Але вода в камері була не завжди. Хлопці дуже зраділи, коли я приніс із одиночної камери зубну пасту і туалетний папір. Їх дають один раз на весь час утримання, тому для полонених вони на вагу золота.”
Харчування було бідним та низької якості.
“Вранці, в обід та ввечері приносять жахливу їжу. Давали глевку, ніби з клеєм, перловку, пофарбований кріп замість чаю, щі, в яких плавало куряче пір’я. Жодних фруктів чи овочів. Хліб сіро-чорний, але свіжий,” – згадував звільнений цивільний заручник.
Крім словесних образ, психологічний тиск на полонених створювався за рахунок поганих умов утримання: відсутність прогулянок на свіжому повітрі, постійно ввімкнене світло у камері, гучна витяжка, щоденні перевірки.
Бранцям давали читати книги. Серед літератури було багато такої, яка присвячена героїзації російського президента путіна.
“Везли не як людей, а як сволоту. На територію СІЗО заводили в позі дельфіна, зігнутими, ніби якихось кримінальних злочинців, з піднятими догори і зв’язаними руками, обличчями в підлогу. Прийомка відбувалася наступним чином: мене повністю роздягнули, я стояв голий із мішком на голові. В мене забрали запальничку, зняли браслет, каблучку, шкарпетки, витягнули шнурки з кросівок. Потім наказали швидко одягнутись, але я робив це, як прийдеться, адже на голові був мішок: труси – набік, штани – задом наперед, футболку – навиворіт. У цей же час мене били по спині, ребрах та ногах. Далі повели в кабінет до керівництва, де я мав розповісти про себе, доки мене били у живіт,” – згадував Володимир.
Загальна інформація
Слідчий ізолятор № 1 у Сімферополі, розташований у тимчасово окупованому Криму, є місцем утримання переважно незаконно ув’язнених цивільних громадян України з тимчасово окупованих територій. Установа перебуває під контролем Федеральної служби безпеки РФ. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році ізолятор було розширено та додатково облаштовано 458 місць для утримання.
Медійна ініціатива за права людини повідомляє, що серед утримуваних цивільних українців – представники місцевого самоврядування, волонтери та громадські активісти. У цьому ізоляторі окупаційна влада також утримувала українського режисера Олега Сенцова, а також активістів Володимира Балуха та Олександра Кольченка.
Життя в СІЗО підпорядковане жорсткому розкладу. О 6-й підйом, до 22-ї на ліжко сідати заборонено. Щодня співробітники СІЗО з собаками проводять у камерах перевірки. В цей час полонені притиснутися до стінки з піднятими догори руками, а потім у зігнутій позиції вийти з камери, поки її будуть перевіряти.
Тортури та знущання
За свідченнями звільнених осіб, у Сімферопольському СІЗО № 1 до ув’язнених застосовували побиття під час так званої “прийомки” – процедура первинного огляду, обшуку та допиту українських військовополонених чи цивільних заручників російськими окупантами при потраплянні до місця утримання. Відомо про випадки погроз сексуального насилля проти утримуваних та психологічного тиску.
Медична допомога
Колишні полонені українці повідомляють, що Сімферопольське СІЗО-1 не має належної системи надання медичної допомоги – медогляд проводять, але лікування надають вкрай рідко лікують.
“Сергій Котов щодня просив, щоб до нього прийшов лікар. Він має проблеми з підшлунковою, в нього набрякали кінцівки, боліла травмована нога. За п’ять днів, що я там був, лікар до нього не приходив”, – розповів для МІПЛ колишній цивільний бранець Володимир Балух.
Також Володимир повідомив, що під час медогляду лікарі йому порадили не пропускати прийоми їжі, тому що у них немає таблеток і він має берегти себе сам, тому що його ніхто не врятує.
Харчування та санітарні умови
Умови утримання у слідчому ізоляторі № 1 для українців, яких взяли в полон, були жорсткими. Бранців не водили на прогулянки. Митися бранців водили раз на тиждень. Замість туалету була пляшка.
Екс-заручник Володимир згадував, що в його камері не було вікон, було постійно вогко і холодно. З меблів у камері було одне ліжко, два стільця, стіл, а також камера відеонагляду. Цілодобово було увімкнене світло та працювала гучна витяжка.
“Ми намагалися митися в раковині щодня, – каже Володимир, який пережив російський полон. – Прали там шкарпетки та труси. Але вода в камері була не завжди. Хлопці дуже зраділи, коли я приніс із одиночної камери зубну пасту і туалетний папір. Їх дають один раз на весь час утримання, тому для полонених вони на вагу золота.”
Харчування було бідним та низької якості.
“Вранці, в обід та ввечері приносять жахливу їжу. Давали глевку, ніби з клеєм, перловку, пофарбований кріп замість чаю, щі, в яких плавало куряче пір’я. Жодних фруктів чи овочів. Хліб сіро-чорний, але свіжий,” – згадував звільнений цивільний заручник.
Психологічний тиск
Крім словесних образ, психологічний тиск на полонених створювався за рахунок поганих умов утримання: відсутність прогулянок на свіжому повітрі, постійно ввімкнене світло у камері, гучна витяжка, щоденні перевірки.
Бранцям давали читати книги. Серед літератури було багато такої, яка присвячена героїзації російського президента путіна.
Свідчення
“Везли не як людей, а як сволоту. На територію СІЗО заводили в позі дельфіна, зігнутими, ніби якихось кримінальних злочинців, з піднятими догори і зв’язаними руками, обличчями в підлогу. Прийомка відбувалася наступним чином: мене повністю роздягнули, я стояв голий із мішком на голові. В мене забрали запальничку, зняли браслет, каблучку, шкарпетки, витягнули шнурки з кросівок. Потім наказали швидко одягнутись, але я робив це, як прийдеться, адже на голові був мішок: труси – набік, штани – задом наперед, футболку – навиворіт. У цей же час мене били по спині, ребрах та ногах. Далі повели в кабінет до керівництва, де я мав розповісти про себе, доки мене били у живіт,” – згадував Володимир.
Новини
більше
Звіт Amnesty International: страти та катування українських полонених продовжуються
Міжнародний рух Amnesty International оприлюднив щорічну доповідь щодо ситуації з правами людини в світі за 2025 рік. В розділі про Україну, серед іншого, наголошується, що військовополонені та затримані цивільні українці піддавалися тортурам та жорстокому поводженню, перебуваючи в російській неволі. Організація зазначає, що станом на 10 грудня 2025 року Офіс Генерального прокурора України зафіксував 322 випадки страти полонених військовослужбовців російськими військами.
Другий етап Великоднього обміну полоненими: 193 українці вдома
24 квітня 2026 року відбувся другий етап Великоднього обміну військовополоненими між Україною та росією, в межах якого вдалося повернути 193 українських оборонців. Це представники Збройних сил України, зокрема значна кількість десантників. Також додому повертаються бійці Військово-Морських Сил, Територіальної оборони, Національної гвардії України, Національної поліції, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту.
Передвеликодній обмін: 182 українці повернулися з полону
11 квітня 2026 року напередодні Великодня християн східного обряду Україні вдалося повернути з російського полону 172 військовослужбовців та 7 цивільних громадян. Серед звільнених – рядові, сержанти та офіцери, більшість з яких потрапили у полон ще в 2022 році. Вік наймолодшого звільненого – 22 роки, найстаршому виповнилося 63 роки. Омбудсман Дмитро Лубінець зазначив, що повернуті мають тяжкий стан здоровʼя, травми, пригнічений психологічний стан.
Запитання і відповіді
Ваші дії важливі.
Маєте запитання чи бажаєте поділитися чимось важливим?
Ми чекаємо на ваші повідомлення, коментарі чи слова підтримки.
Кожен голос має значення.