СІЗО No. 2, Старий Оскол
Бєлгородська область, Старий Оскол
росія
Слідчий ізолятор
Активний
СІЗО No. 2 у м. Старий Оскол – російський слідчий ізолятор, у якому утримували українських цивільних та військовополонених, у тому числі захисників Азовсталі. Відповідно до свідчень, у закладі панує репресивна й насильницька система – полонених тримають у переповнених камерах та постійно б’ють, позбавляють медичної допомоги й піддають психологічному тиску.
Після прибуття, полонені проходять жорстокі “прийомки”, під час яких їх б’ють дубинками, руками, ногами й електрошокерами. Деякі наглядачі при цьому використовували тактичні рукавички, щоб завдати якнайбільшого болю. Деяких полонених підвішували вниз головою, катували струмом та били так, щоб не залишити видимих ушкоджень. Під час щоденних “прогулянок” ув’язнених штовхали в стіни й били по ребрах, нирках і ногах.
Найбільше знущалися із військовослужбовців “Азову” та інших професійних військових.
Під час так званого “перевиховання” групи наглядачів без попередження заходили до камер та жорстоко били полонених, поки ті не ховалися під ліжка. Це могло тривати тижні або місяці після прибуття.
З метою повної ізоляції ув’язнених використовувалася крихітна “гумова камера” із оббитими стінами, всередині якої не було ні туалету, ні меблів. У ній роздягнених полонених утримували до 16 годин або й більше, не давали ходити в туалет та катували електрошокером.
Ув’язненим систематично відмовляли у наданні медичної допомоги. Тих, хто просив ліки, карали електрошокером. Деякі військовополонені зумисне не згадували про проблеми зі здоров’ям, боячись розправи від наглядачів. Одному з полонених із осколковими пораненнями та нефункціональною рукою відмовили в лікуванні. Російські медики сказали йому чекати на повернення: “Вже як додому приїдеш, хай тобою займаються”.
Їжі давали мало, вона була недостатньо поживною: тричі на день полоненим давали кашу й суп без м’яса, а чорний хліб часто був з пліснявою й піском. Приймати душ можна було раз на тиждень упродовж 40-60 секунд. Інколи під час миття полонених били електрошокерами.
Камери були переповнені й не опалювалися. До камер, розрахованих на шістьох, селили по вісім осіб. У вікнах були щілини, через що взимку було надзвичайно холодно, а влітку — дуже спекотно. Кожна камера була вкрита грибком.
Полоненим зав’язували очі й обіцяли, що везуть на обмін – а тоді насміхалися з них і били. Одиночні камери використовували як інструмент примусу: ув’язнених ізолювали та залякували, погрожуючи кількадесятилітніми строками, якщо вони не йтимуть на співпрацю.
Їх також змушували використовувати офіційні форми звернення до всіх працівників СІЗО та заучувати протоколи доповідей. За помилки карали побиттям. Під час частих неоголошених перевірок ув’язнених змушували роздягатися й стояти в принизливих позах.
“Тебе в “гумову камеру” заводять голяком, і ти там стоїш 16 годин. Заходять – і тебе там шокером… Ти в туалет навіть не можеш сходити” – Олександр з Харківщини.
“У нього рука була холодна, кровообігу не було. Видно, нервові закінчення зачепило. Деякі осколки застрягли в руці, а російські лікарі сказали, що не будуть витягати. Вже як додому прийдеш, хай тобою займаються” – Олександр з Харківщини.
Загальна інформація
СІЗО No. 2 у м. Старий Оскол – російський слідчий ізолятор, у якому утримували українських цивільних та військовополонених, у тому числі захисників Азовсталі. Відповідно до свідчень, у закладі панує репресивна й насильницька система – полонених тримають у переповнених камерах та постійно б’ють, позбавляють медичної допомоги й піддають психологічному тиску.
Тортури та знущання
Після прибуття, полонені проходять жорстокі “прийомки”, під час яких їх б’ють дубинками, руками, ногами й електрошокерами. Деякі наглядачі при цьому використовували тактичні рукавички, щоб завдати якнайбільшого болю. Деяких полонених підвішували вниз головою, катували струмом та били так, щоб не залишити видимих ушкоджень. Під час щоденних “прогулянок” ув’язнених штовхали в стіни й били по ребрах, нирках і ногах.
Найбільше знущалися із військовослужбовців “Азову” та інших професійних військових.
Під час так званого “перевиховання” групи наглядачів без попередження заходили до камер та жорстоко били полонених, поки ті не ховалися під ліжка. Це могло тривати тижні або місяці після прибуття.
З метою повної ізоляції ув’язнених використовувалася крихітна “гумова камера” із оббитими стінами, всередині якої не було ні туалету, ні меблів. У ній роздягнених полонених утримували до 16 годин або й більше, не давали ходити в туалет та катували електрошокером.
Медична допомога
Ув’язненим систематично відмовляли у наданні медичної допомоги. Тих, хто просив ліки, карали електрошокером. Деякі військовополонені зумисне не згадували про проблеми зі здоров’ям, боячись розправи від наглядачів. Одному з полонених із осколковими пораненнями та нефункціональною рукою відмовили в лікуванні. Російські медики сказали йому чекати на повернення: “Вже як додому приїдеш, хай тобою займаються”.
Харчування та санітарні умови
Їжі давали мало, вона була недостатньо поживною: тричі на день полоненим давали кашу й суп без м’яса, а чорний хліб часто був з пліснявою й піском. Приймати душ можна було раз на тиждень упродовж 40-60 секунд. Інколи під час миття полонених били електрошокерами.
Камери були переповнені й не опалювалися. До камер, розрахованих на шістьох, селили по вісім осіб. У вікнах були щілини, через що взимку було надзвичайно холодно, а влітку — дуже спекотно. Кожна камера була вкрита грибком.
Психологічний тиск
Полоненим зав’язували очі й обіцяли, що везуть на обмін – а тоді насміхалися з них і били. Одиночні камери використовували як інструмент примусу: ув’язнених ізолювали та залякували, погрожуючи кількадесятилітніми строками, якщо вони не йтимуть на співпрацю.
Їх також змушували використовувати офіційні форми звернення до всіх працівників СІЗО та заучувати протоколи доповідей. За помилки карали побиттям. Під час частих неоголошених перевірок ув’язнених змушували роздягатися й стояти в принизливих позах.
Свідчення
“Тебе в “гумову камеру” заводять голяком, і ти там стоїш 16 годин. Заходять – і тебе там шокером… Ти в туалет навіть не можеш сходити” – Олександр з Харківщини.
“У нього рука була холодна, кровообігу не було. Видно, нервові закінчення зачепило. Деякі осколки застрягли в руці, а російські лікарі сказали, що не будуть витягати. Вже як додому прийдеш, хай тобою займаються” – Олександр з Харківщини.
Новини
більше
Звіт Amnesty International: страти та катування українських полонених продовжуються
Міжнародний рух Amnesty International оприлюднив щорічну доповідь щодо ситуації з правами людини в світі за 2025 рік. В розділі про Україну, серед іншого, наголошується, що військовополонені та затримані цивільні українці піддавалися тортурам та жорстокому поводженню, перебуваючи в російській неволі. Організація зазначає, що станом на 10 грудня 2025 року Офіс Генерального прокурора України зафіксував 322 випадки страти полонених військовослужбовців російськими військами.
Другий етап Великоднього обміну полоненими: 193 українці вдома
24 квітня 2026 року відбувся другий етап Великоднього обміну військовополоненими між Україною та росією, в межах якого вдалося повернути 193 українських оборонців. Це представники Збройних сил України, зокрема значна кількість десантників. Також додому повертаються бійці Військово-Морських Сил, Територіальної оборони, Національної гвардії України, Національної поліції, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту.
Передвеликодній обмін: 182 українці повернулися з полону
11 квітня 2026 року напередодні Великодня християн східного обряду Україні вдалося повернути з російського полону 172 військовослужбовців та 7 цивільних громадян. Серед звільнених – рядові, сержанти та офіцери, більшість з яких потрапили у полон ще в 2022 році. Вік наймолодшого звільненого – 22 роки, найстаршому виповнилося 63 роки. Омбудсман Дмитро Лубінець зазначив, що повернуті мають тяжкий стан здоровʼя, травми, пригнічений психологічний стан.
Запитання і відповіді
Ваші дії важливі.
Маєте запитання чи бажаєте поділитися чимось важливим?
Ми чекаємо на ваші повідомлення, коментарі чи слова підтримки.
Кожен голос має значення.