СІЗО No. 2, Старий Оскол

СІЗО No. 2 у м. Старий Оскол – російський слідчий ізолятор, у якому утримували українських цивільних та військовополонених, у тому числі захисників Азовсталі. Відповідно до свідчень, у закладі панує репресивна й насильницька система – полонених тримають у переповнених камерах та постійно б’ють, позбавляють медичної допомоги й піддають психологічному тиску.

Після прибуття, полонені проходять жорстокі “прийомки”, під час яких їх б’ють дубинками, руками, ногами й електрошокерами. Деякі наглядачі при цьому використовували тактичні рукавички, щоб завдати якнайбільшого болю. Деяких полонених підвішували вниз головою, катували струмом та били так, щоб не залишити видимих ушкоджень. Під час щоденних “прогулянок” ув’язнених штовхали в стіни й били по ребрах, нирках і ногах.

Найбільше знущалися із військовослужбовців “Азову” та інших професійних військових.

Під час так званого “перевиховання” групи наглядачів без попередження заходили до камер та жорстоко били полонених, поки ті не ховалися під ліжка. Це могло тривати тижні або місяці після прибуття.

З метою повної ізоляції ув’язнених використовувалася крихітна “гумова камера” із оббитими стінами, всередині якої не було ні туалету, ні меблів. У ній роздягнених полонених утримували до 16 годин або й більше, не давали ходити в туалет та катували електрошокером.

Ув’язненим систематично відмовляли у наданні медичної допомоги. Тих, хто просив ліки, карали електрошокером. Деякі військовополонені зумисне не згадували про проблеми зі здоров’ям, боячись розправи від наглядачів. Одному з полонених із осколковими пораненнями та нефункціональною рукою відмовили в лікуванні. Російські медики сказали йому чекати на повернення: “Вже як додому приїдеш, хай тобою займаються”.

«Що стосується медичного персоналу, то всі вони там злі. Вони нас ненавиділи й говорили різні негативні речі. Медичні працівники не повинні так поводитися,» — розповів екс-полонений для аналітичної записки ЦГС «Анатомія тортур».

«Наш хлопець, який сидів у Старому Осколі, мав грибкову інфекцію — почалося чи то на нозі, чи то під коліном, а потім розповзлося на обличчя й шию. Ось наскільки великою була уражена ділянка. І за ті 16–17 місяців, поки я там був, йому жоден медик так і не допоміг. Тобто хвороба мучила його більше року. А це постійний свербіж і гнійні висипання на шкірі, які мокнуть і безперервно виділяють токсини. Все це прилипає до одягу, і постільна білизна через це постійно брудна. І винен тут не один лікар — це вся медична служба СІЗО».

Полоненим зав’язували очі й обіцяли, що везуть на обмін – а тоді насміхалися з них і били. Одиночні камери використовували як інструмент примусу: ув’язнених ізолювали та залякували, погрожуючи кількадесятилітніми строками, якщо вони не йтимуть на співпрацю.

Їх також змушували використовувати офіційні форми звернення до всіх працівників СІЗО та заучувати протоколи доповідей. За помилки карали побиттям. Під час частих неоголошених перевірок ув’язнених змушували роздягатися й стояти в принизливих позах.

“Тебе в “гумову камеру” заводять голяком, і ти там стоїш 16 годин. Заходять – і тебе там шокером… Ти в туалет навіть не можеш сходити” – Олександр з Харківщини.

“У нього рука була холодна, кровообігу не було. Видно, нервові закінчення зачепило. Деякі осколки застрягли в руці, а російські лікарі сказали, що не будуть витягати. Вже як додому прийдеш, хай тобою займаються” – Олександр з Харківщини.