СІЗО No. 2, Старий Оскол
Бєлгородська область, Старий Оскол
росія
Слідчий ізолятор
Активний
СІЗО No. 2 у м. Старий Оскол – російський слідчий ізолятор, у якому утримували українських цивільних та військовополонених, у тому числі захисників Азовсталі. Відповідно до свідчень, у закладі панує репресивна й насильницька система – полонених тримають у переповнених камерах та постійно б’ють, позбавляють медичної допомоги й піддають психологічному тиску.
Після прибуття, полонені проходять жорстокі “прийомки”, під час яких їх б’ють дубинками, руками, ногами й електрошокерами. Деякі наглядачі при цьому використовували тактичні рукавички, щоб завдати якнайбільшого болю. Деяких полонених підвішували вниз головою, катували струмом та били так, щоб не залишити видимих ушкоджень. Під час щоденних “прогулянок” ув’язнених штовхали в стіни й били по ребрах, нирках і ногах.
Найбільше знущалися із військовослужбовців “Азову” та інших професійних військових.
Під час так званого “перевиховання” групи наглядачів без попередження заходили до камер та жорстоко били полонених, поки ті не ховалися під ліжка. Це могло тривати тижні або місяці після прибуття.
З метою повної ізоляції ув’язнених використовувалася крихітна “гумова камера” із оббитими стінами, всередині якої не було ні туалету, ні меблів. У ній роздягнених полонених утримували до 16 годин або й більше, не давали ходити в туалет та катували електрошокером.
Ув’язненим систематично відмовляли у наданні медичної допомоги. Тих, хто просив ліки, карали електрошокером. Деякі військовополонені зумисне не згадували про проблеми зі здоров’ям, боячись розправи від наглядачів. Одному з полонених із осколковими пораненнями та нефункціональною рукою відмовили в лікуванні. Російські медики сказали йому чекати на повернення: “Вже як додому приїдеш, хай тобою займаються”.
Їжі давали мало, вона була недостатньо поживною: тричі на день полоненим давали кашу й суп без м’яса, а чорний хліб часто був з пліснявою й піском. Приймати душ можна було раз на тиждень упродовж 40-60 секунд. Інколи під час миття полонених били електрошокерами.
Камери були переповнені й не опалювалися. До камер, розрахованих на шістьох, селили по вісім осіб. У вікнах були щілини, через що взимку було надзвичайно холодно, а влітку — дуже спекотно. Кожна камера була вкрита грибком.
Полоненим зав’язували очі й обіцяли, що везуть на обмін – а тоді насміхалися з них і били. Одиночні камери використовували як інструмент примусу: ув’язнених ізолювали та залякували, погрожуючи кількадесятилітніми строками, якщо вони не йтимуть на співпрацю.
Їх також змушували використовувати офіційні форми звернення до всіх працівників СІЗО та заучувати протоколи доповідей. За помилки карали побиттям. Під час частих неоголошених перевірок ув’язнених змушували роздягатися й стояти в принизливих позах.
“Тебе в “гумову камеру” заводять голяком, і ти там стоїш 16 годин. Заходять – і тебе там шокером… Ти в туалет навіть не можеш сходити” – Олександр з Харківщини.
“У нього рука була холодна, кровообігу не було. Видно, нервові закінчення зачепило. Деякі осколки застрягли в руці, а російські лікарі сказали, що не будуть витягати. Вже як додому прийдеш, хай тобою займаються” – Олександр з Харківщини.
Загальна інформація
СІЗО No. 2 у м. Старий Оскол – російський слідчий ізолятор, у якому утримували українських цивільних та військовополонених, у тому числі захисників Азовсталі. Відповідно до свідчень, у закладі панує репресивна й насильницька система – полонених тримають у переповнених камерах та постійно б’ють, позбавляють медичної допомоги й піддають психологічному тиску.
Тортури та знущання
Після прибуття, полонені проходять жорстокі “прийомки”, під час яких їх б’ють дубинками, руками, ногами й електрошокерами. Деякі наглядачі при цьому використовували тактичні рукавички, щоб завдати якнайбільшого болю. Деяких полонених підвішували вниз головою, катували струмом та били так, щоб не залишити видимих ушкоджень. Під час щоденних “прогулянок” ув’язнених штовхали в стіни й били по ребрах, нирках і ногах.
Найбільше знущалися із військовослужбовців “Азову” та інших професійних військових.
Під час так званого “перевиховання” групи наглядачів без попередження заходили до камер та жорстоко били полонених, поки ті не ховалися під ліжка. Це могло тривати тижні або місяці після прибуття.
З метою повної ізоляції ув’язнених використовувалася крихітна “гумова камера” із оббитими стінами, всередині якої не було ні туалету, ні меблів. У ній роздягнених полонених утримували до 16 годин або й більше, не давали ходити в туалет та катували електрошокером.
Медична допомога
Ув’язненим систематично відмовляли у наданні медичної допомоги. Тих, хто просив ліки, карали електрошокером. Деякі військовополонені зумисне не згадували про проблеми зі здоров’ям, боячись розправи від наглядачів. Одному з полонених із осколковими пораненнями та нефункціональною рукою відмовили в лікуванні. Російські медики сказали йому чекати на повернення: “Вже як додому приїдеш, хай тобою займаються”.
Харчування та санітарні умови
Їжі давали мало, вона була недостатньо поживною: тричі на день полоненим давали кашу й суп без м’яса, а чорний хліб часто був з пліснявою й піском. Приймати душ можна було раз на тиждень упродовж 40-60 секунд. Інколи під час миття полонених били електрошокерами.
Камери були переповнені й не опалювалися. До камер, розрахованих на шістьох, селили по вісім осіб. У вікнах були щілини, через що взимку було надзвичайно холодно, а влітку — дуже спекотно. Кожна камера була вкрита грибком.
Психологічний тиск
Полоненим зав’язували очі й обіцяли, що везуть на обмін – а тоді насміхалися з них і били. Одиночні камери використовували як інструмент примусу: ув’язнених ізолювали та залякували, погрожуючи кількадесятилітніми строками, якщо вони не йтимуть на співпрацю.
Їх також змушували використовувати офіційні форми звернення до всіх працівників СІЗО та заучувати протоколи доповідей. За помилки карали побиттям. Під час частих неоголошених перевірок ув’язнених змушували роздягатися й стояти в принизливих позах.
Свідчення
“Тебе в “гумову камеру” заводять голяком, і ти там стоїш 16 годин. Заходять – і тебе там шокером… Ти в туалет навіть не можеш сходити” – Олександр з Харківщини.
“У нього рука була холодна, кровообігу не було. Видно, нервові закінчення зачепило. Деякі осколки застрягли в руці, а російські лікарі сказали, що не будуть витягати. Вже як додому прийдеш, хай тобою займаються” – Олександр з Харківщини.
Новини
більше
«Ми всі суттєво недопрацьовуємо»: Денис Прокопенко про 75-й обмін полоненими
5 червня 2026 року відбувся 75-й обмін полоненими. В межах обміну в Україну повернулося 185 військовополонених та один цивільний, якого росіяни утримували у неволі ще з 2022 року. Про це повідомили у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, висловивши вдячність США та ОАЕ за сприяння в організації обміну.
«Почесний полон» Азову: Civic Evidence опублікували доповідь про долю азовців у російському полоні
Незалежна ініціатива Civic Evidence оприлюднила ґрунтовну доповідь «“Почесний полон” Азову – система пропаганди, насильства й судового переслідування військовослужбовців Національної гвардії України в РФ». Доповідь розповідає про долю азовців у російському полоні, а також про те, як пропагандистські наративи, насильство та російська судова система формують негативний образ азовців і виправдовують жорстоке поводження з полоненими.
«Зроблено в Росії. Доставлено в полон»: у Києві відбулася презентація проєкту про злочини РФ проти полонених
22 травня у столиці відбулася презентація проєкту «Made in Russia. Delivered to Captivity». Захід приурочений до 4-х роковин виходу Маріупольського гарнізону з «Азовсталі» після 86 днів героїчної оборони міста. Тоді оборонці Маріуполя під наданими гарантіями виконали наказ вищого командування – зберегти життя. Однак РФ порушила гарантії – велика частина захисників «Азовсталі» вже пʼятий рік потерпає від щоденних злочинів у російському полоні.
Запитання і відповіді
Ваші дії важливі.
Маєте запитання чи бажаєте поділитися чимось важливим?
Ми чекаємо на ваші повідомлення, коментарі чи слова підтримки.
Кожен голос має значення.