СІЗО No. 2, Бійськ
Бійськ, Алтайський край
росія
Слідчий ізолятор
Активний
Слідчий ізолятор № 2 у місті Бійськ Алтайського краю – це місце, де росіяни утримують військовополонених і незаконно утримуваних цивільних українців. Як і в інших місцях утримання, у Бійському СІЗО № 2 звичним явищем є побиття, катування полонених, психологічні знущання, неналежне харчування та брак медичної допомоги. Співробітники СІЗО приховують від бранців свої обличчя, носячи балаклави, а також забороняють дивитися їм в очі. Будь-яка дія від походу в туалет чи ковтка води вимагає отримання дозволу від охорони.
Транспортування до слідчого ізолятора в Сибіру займає близько тижня: бранців перевозять залізницею у вагонах-клітках, не забезпечуючи належних умов. Замість туалету їм видають порожні пляшки.
За свідченнями звільнених, у Бійському слідчому ізоляторі мало не найжорстокіші умови, у порівнянні з іншими місцями, де їм довелося побувати. Водночас це місце, де полонених готують до обмінів: незадовго до повернення миють, годують та слідкують, щоб не зʼявлялися синці.
Є свідчення, що перед візитом представника уповноваженої з прав людини в рф умови покращилися, проте згодом все повернулося у попередній стан.
Жорстоке поводження починається відразу під час так званої “прийомки”. Біля входу до СІЗО бранців змушують бігти з зав’язаними очима. У цей час їх б’ють, зокрема електрошокером, штовхають і збивають з ніг.
Упродовж усього дня полонені були змушені стояти. Звільнені розповідають, що старші наглядачі іноді дозволяли їм сісти або тихо поговорити. Водночас молодші наглядачі регулярно знущалися з бранців.
Полонених жорстоко допитували місцеві оперуповноважені. Звільнений українець Валентин згадує, що допит тривав близько шести годин, після чого він не міг самостійно повернутися до камери – його волочили по підлозі. Чоловік розповідав:
“Мене завели до кабінету та запитали, що я можу розповісти цікавого. Я відповів, що сиджу вже майже 3 роки, тому нічого. У цей час мені вже почали бити по ногах черевиками, а потім шокером у промежину та по шиї і спині.”
За спогадами, найгіршим місцем була лазня. Там оголених бранців змушували ходити зігнутими та із заплющеними очима. В цей час їх били електричними струмом, руками та палицями. Колишній бранець згадував для Медійної ініціативи за права людини:
“Там вбивали. Колотили так, що хлопці свідомість втрачали. Як у лазню таку йти, то краще вже на розстріл, – каже один із бранців. – Не дай Боже ти голову повернеш і подивишся на охоронця, то вважай, що тебе немає.”
Щоб отримати медичну допомогу, українським полоненим доводилося десятки разів звертатися до співробітників СІЗО. Через неналежні умови навіть незначна рана могла перерости у гнійну виразку. Лікарі приходили рідко, а у відповідь на скарги могли видати всім один і той самий антибіотик.
На прийом їжі бранцям виділяли лише кілька хвилин. Порції були малими, а сама їжа – низької якості. Полонених годували кашею, капустою та вареною рибою. Розподіл їжі був нерівномірним: одним насипали більші порції, іншим – менші. Це робилося, щоб провокувати конфлікти між полоненими.
Санітарні умови у камерах були неприйнятними: сонячне світло майже не потрапляло до приміщень, всередині було сиро і бракувало свіжого повітря. У таких умовах на підвіконнях навіть виростали гриби.
Психологічне насилля – це ще одна форма тортур над полоненими у СІЗО № 2 міста Бійськ. Їм повторювали пропагандистські наративи, направлені на дискредитацію української влади. Також, за свідченнями, траплялися випадки, коли охоронці змушували бранців стоячи на колінах і без зупинки повторювати інформацію про свою сімʼю, роботу, службу тощо без права на паузу.
“Двічі в день виводили на перевірку, де били шокерами та палицями по всій частині тіла. Усі переміщення лише з мішком на голові. Одного товариша по дорозі в лазню покусала собака, а ліки принесли лише за пару днів”, – розповів колишній полонений Валентин Рожков.
“Мені сказали, що я нудний та млявий. Пообіцяли підбадьорити. З особливим цинізмом опер запитав, чи давно я дзвонив додому та накинув клейми на пальці”, – додав він.
Незадовго до обмінів співробітники СІЗО починали поводитися по іншому: “Вони коли збирають [на обмін], то миють, купають, переодягають, якщо речі порвані. Щось заповнюють, лояльно спілкуються: “Не впадіть, не вдартеся, ну, щоб не було синців. Ми це чули, а за день по радіо говорили про обміни.”
Загальна інформація
Слідчий ізолятор № 2 у місті Бійськ Алтайського краю – це місце, де росіяни утримують військовополонених і незаконно утримуваних цивільних українців. Як і в інших місцях утримання, у Бійському СІЗО № 2 звичним явищем є побиття, катування полонених, психологічні знущання, неналежне харчування та брак медичної допомоги. Співробітники СІЗО приховують від бранців свої обличчя, носячи балаклави, а також забороняють дивитися їм в очі. Будь-яка дія від походу в туалет чи ковтка води вимагає отримання дозволу від охорони.
Транспортування до слідчого ізолятора в Сибіру займає близько тижня: бранців перевозять залізницею у вагонах-клітках, не забезпечуючи належних умов. Замість туалету їм видають порожні пляшки.
За свідченнями звільнених, у Бійському слідчому ізоляторі мало не найжорстокіші умови, у порівнянні з іншими місцями, де їм довелося побувати. Водночас це місце, де полонених готують до обмінів: незадовго до повернення миють, годують та слідкують, щоб не зʼявлялися синці.
Є свідчення, що перед візитом представника уповноваженої з прав людини в рф умови покращилися, проте згодом все повернулося у попередній стан.
Тортури та знущання
Жорстоке поводження починається відразу під час так званої “прийомки”. Біля входу до СІЗО бранців змушують бігти з зав’язаними очима. У цей час їх б’ють, зокрема електрошокером, штовхають і збивають з ніг.
Упродовж усього дня полонені були змушені стояти. Звільнені розповідають, що старші наглядачі іноді дозволяли їм сісти або тихо поговорити. Водночас молодші наглядачі регулярно знущалися з бранців.
Полонених жорстоко допитували місцеві оперуповноважені. Звільнений українець Валентин згадує, що допит тривав близько шести годин, після чого він не міг самостійно повернутися до камери – його волочили по підлозі. Чоловік розповідав:
“Мене завели до кабінету та запитали, що я можу розповісти цікавого. Я відповів, що сиджу вже майже 3 роки, тому нічого. У цей час мені вже почали бити по ногах черевиками, а потім шокером у промежину та по шиї і спині.”
За спогадами, найгіршим місцем була лазня. Там оголених бранців змушували ходити зігнутими та із заплющеними очима. В цей час їх били електричними струмом, руками та палицями. Колишній бранець згадував для Медійної ініціативи за права людини:
“Там вбивали. Колотили так, що хлопці свідомість втрачали. Як у лазню таку йти, то краще вже на розстріл, – каже один із бранців. – Не дай Боже ти голову повернеш і подивишся на охоронця, то вважай, що тебе немає.”
Медична допомога
Щоб отримати медичну допомогу, українським полоненим доводилося десятки разів звертатися до співробітників СІЗО. Через неналежні умови навіть незначна рана могла перерости у гнійну виразку. Лікарі приходили рідко, а у відповідь на скарги могли видати всім один і той самий антибіотик.
Харчування та санітарні умови
На прийом їжі бранцям виділяли лише кілька хвилин. Порції були малими, а сама їжа – низької якості. Полонених годували кашею, капустою та вареною рибою. Розподіл їжі був нерівномірним: одним насипали більші порції, іншим – менші. Це робилося, щоб провокувати конфлікти між полоненими.
Санітарні умови у камерах були неприйнятними: сонячне світло майже не потрапляло до приміщень, всередині було сиро і бракувало свіжого повітря. У таких умовах на підвіконнях навіть виростали гриби.
Психологічний тиск
Психологічне насилля – це ще одна форма тортур над полоненими у СІЗО № 2 міста Бійськ. Їм повторювали пропагандистські наративи, направлені на дискредитацію української влади. Також, за свідченнями, траплялися випадки, коли охоронці змушували бранців стоячи на колінах і без зупинки повторювати інформацію про свою сімʼю, роботу, службу тощо без права на паузу.
Свідчення
“Двічі в день виводили на перевірку, де били шокерами та палицями по всій частині тіла. Усі переміщення лише з мішком на голові. Одного товариша по дорозі в лазню покусала собака, а ліки принесли лише за пару днів”, – розповів колишній полонений Валентин Рожков.
“Мені сказали, що я нудний та млявий. Пообіцяли підбадьорити. З особливим цинізмом опер запитав, чи давно я дзвонив додому та накинув клейми на пальці”, – додав він.
Незадовго до обмінів співробітники СІЗО починали поводитися по іншому: “Вони коли збирають [на обмін], то миють, купають, переодягають, якщо речі порвані. Щось заповнюють, лояльно спілкуються: “Не впадіть, не вдартеся, ну, щоб не було синців. Ми це чули, а за день по радіо говорили про обміни.”
Новини
більше
Передвеликодній обмін: 182 українці повернулися з полону
11 квітня 2026 року напередодні Великодня християн східного обряду Україні вдалося повернути з російського полону 172 військовослужбовців та 7 цивільних громадян. Серед звільнених – рядові, сержанти та офіцери, більшість з яких потрапили у полон ще в 2022 році. Вік наймолодшого звільненого – 22 роки, найстаршому виповнилося 63 роки. Омбудсман Дмитро Лубінець зазначив, що повернуті мають тяжкий стан здоровʼя, травми, пригнічений психологічний стан.
Ростовський суд засудив ще трьох полонених «азовців»
Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону в росії виніс вироки трьом військовополоненим бригади «Азов», які обороняли «Азовсталь» у Маріуполі. Про це повідомляє Медіазона. Полонені українці отримали обвинувачення у зв'язку зі службою в «Азові», який у росії визнано терористичною організацією.
Комісія ООН: незаконні суди рф над українськими полоненими є воєнним злочином
Сфабриковані докази, несправедливий суд, свідчення під тортурами та інші серйозні порушення виявила Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні, досліджуючи російські судові процеси над українцями у контексті повномасштабного вторгнення росії в Україну. Комісія ООН дійшла висновку – російські суди грубо порушують міжнародне гуманітарне, що є воєнним злочином.
Запитання і відповіді
Ваші дії важливі.
Маєте запитання чи бажаєте поділитися чимось важливим?
Ми чекаємо на ваші повідомлення, коментарі чи слова підтримки.
Кожен голос має значення.