СІЗО No. 3, Кізел

Слідчий ізолятор № 3 у місті Кізел Пермського краю рф – одне з місць, де утримують військовополонених та цивільних українців, як жінок, так і чоловіків. У Кізельському СІЗО № 3 знущання та нелюдське поводження є поширеним явищем. Щоб приховати свої імена та обличчя від вʼязнів, охорона слідчого ізолятора називають один одного за номерами та завжди носять балаклави.

Відомо, що в даному ізоляторі загинуло двоє незаконно утримуваних цивільних українців – міський голова Дніпрорудного Євгеній Матвєєв та журналістка Вікторія Рощина.

“[У Кізелі] забили мера Дніпрорудного. І там через пару днів він помер від побоїв. – Тобто він пробув цю “прийомку”, а потім пішов у камеру? – Так. Скоріше за все, занесли його в камеру, а не пішов”, – розповів колишній військовополонений.

“Тіло Віки повернули з кількома видаленими частинами тіла, включаючи частини мозку, гортані та очних яблук, що узгоджується з можливою спробою приховати причину смерті”, – йдеться у розслідуванні Forbidden Stories про смерть Рощиної.

Фізичному та психологічному насиллю у СІЗО піддаються як жінки, так і чоловіки. “У нас на поверсі були жінки, бо ми чули жіночі голоси. Кричали також, було чутно […] ми неодноразово чули не один жіночий голос, як кричали”, – згадував колишній полонений.

За спогадами звільнених, співробітники ізолятора облаштували окрему камеру для тортур, у якій стіни були оббиті гумою. Там не було ні туалету, ні умивальника. Полонених утримували повністю оголеними. Вони були змушені ходити в туалет там само, де й спати.

Будь-які дії у СІЗО можна було виконувати лише з дозволу охоронців. Звичним було й використання електрошокера для катувань:

“Мені всю спину спалили шокером. Там це була їхня улюблена іграшка. Мабуть, вони самі їх купляли. Мене одного разу так били шокером, що я втратив свідомість, потім назад увімкнувся, відкрив очі. В мене були рани, які почали гнити. Набряк був дуже сильний, запалення”, – розповів звільнений військовий.

Належної медичної допомоги полонені не отримували. При сильному головному болю, іноді їм могли дати таблетку, яка не допомагала. Водночас періодично хворих бранців могли лікувати. Один з повернених бранців згадував, що коли він захворів на запалення легень, йому зробили флюорографію та водили до лікарні робити інʼєкції.

Адміністрація Кізельського СІЗО № 3 не забезпечувала належного температурного режиму. У камерах постійно було холодно, до того ж наглядачі на весь день відчиняли вікна, що створювало протяги.

Враховуючи, що місто Кізел відоме своїм суворим кліматом, полонені постійно мерзли. Теплим одягом їх не забезпечували. 

“Кітель був з дуже дешевої синтетики. Воно не дихає, не гріє, просто наготу твою прикриває і все. Тобто зігрітися було нічим. Ти стоїш, мерзнеш, відчуваєш як тебе пронизує протяг”, – згадував військовий Данило. 

Полонених змушували протягом дня стояти нерухомо й дивитися в одну точку. Іноді їх відправляли до камери для тортур із гумовими стінками без туалету, де вони мали перебувати повністю оголеними.

Весь день у камерах лунав російський гімн, пропагандистські лекції та подкасти, у яких подавали спотворену історію України й Росії. Бранців змушували підспівувати російському гімну, а також водили дивитися пропагандистський фільм про полк «Азов», у якому демонізували захисників Маріуполя.

“Годину-дві мене постійно били. Давали хвилину передихнути і знову починали бити. За “прийомку” двічі втрачав свідомість. Жінок стригли налисо, було чути як вони плакали”, – говорить звільнений полонений Данило.

“Там були батареї, але через те, що відкривали вікна, вони не допомагали. Одного разу, я запам’ятав, що біля 30 градусів морозу було. Це Кізел, там холодно дуже. Там сніг, мені здається, і влітку є”, – додав він. 

“Усіх дуже сильно били, куди попало. Там могли вдарити і просто орган якийсь відбити”, – розповів ще один звільнений із полону військовий.