• en
  • uk
  • ru
  • СІЗО No. 2, Старий Оскол

    Місце розташування:

    Бєлгородська область, Старий Оскол

    Територія утримання:

    росія

    Тип установи:

    Слідчий ізолятор

    Статус:

    Активний

    Загальна інформація

    СІЗО No. 2 у м. Старий Оскол – російський слідчий ізолятор, у якому утримували українських цивільних та військовополонених, у тому числі захисників Азовсталі. Відповідно до свідчень, у закладі панує репресивна й насильницька система – полонених тримають у переповнених камерах та постійно б’ють, позбавляють медичної допомоги й піддають психологічному тиску.

    Тортури та знущання

    Після прибуття, полонені проходять жорстокі “прийомки”, під час яких їх б’ють дубинками, руками, ногами й електрошокерами. Деякі наглядачі при цьому використовували тактичні рукавички, щоб завдати якнайбільшого болю. Деяких полонених підвішували вниз головою, катували струмом та били так, щоб не залишити видимих ушкоджень. Під час щоденних “прогулянок” ув’язнених штовхали в стіни й били по ребрах, нирках і ногах.

    Найбільше знущалися із військовослужбовців “Азову” та інших професійних військових.

    Під час так званого “перевиховання” групи наглядачів без попередження заходили до камер та жорстоко били полонених, поки ті не ховалися під ліжка. Це могло тривати тижні або місяці після прибуття.

    З метою повної ізоляції ув’язнених використовувалася крихітна “гумова камера” із оббитими стінами, всередині якої не було ні туалету, ні меблів. У ній роздягнених полонених утримували до 16 годин або й більше, не давали ходити в туалет та катували електрошокером.

    Медична допомога

    Ув’язненим систематично відмовляли у наданні медичної допомоги. Тих, хто просив ліки, карали електрошокером. Деякі військовополонені зумисне не згадували про проблеми зі здоров’ям, боячись розправи від наглядачів. Одному з полонених із осколковими пораненнями та нефункціональною рукою відмовили в лікуванні. Російські медики сказали йому чекати на повернення: “Вже як додому приїдеш, хай тобою займаються”.

    Харчування та санітарні умови

    Їжі давали мало, вона була недостатньо поживною: тричі на день полоненим давали кашу й суп без м’яса, а чорний хліб часто був з пліснявою й піском. Приймати душ можна було раз на тиждень упродовж 40-60 секунд. Інколи під час миття полонених били електрошокерами.

    Камери були переповнені й не опалювалися. До камер, розрахованих на шістьох, селили по вісім осіб. У вікнах були щілини, через що взимку було надзвичайно холодно, а влітку — дуже спекотно. Кожна камера була вкрита грибком.

    Screenshot from video

    Психологічний тиск

    Полоненим зав’язували очі й обіцяли, що везуть на обмін – а тоді насміхалися з них і били. Одиночні камери використовували як інструмент примусу: ув’язнених ізолювали та залякували, погрожуючи кількадесятилітніми строками, якщо вони не йтимуть на співпрацю.

    Їх також змушували використовувати офіційні форми звернення до всіх працівників СІЗО та заучувати протоколи доповідей. За помилки карали побиттям. Під час частих неоголошених перевірок ув’язнених змушували роздягатися й стояти в принизливих позах.

    Свідчення

    “Тебе в “гумову камеру” заводять голяком, і ти там стоїш 16 годин. Заходять – і тебе там шокером… Ти в туалет навіть не можеш сходити” – Олександр з Харківщини.

    “У нього рука була холодна, кровообігу не було. Видно, нервові закінчення зачепило. Деякі осколки застрягли в руці, а російські лікарі сказали, що не будуть витягати. Вже як додому прийдеш, хай тобою займаються” – Олександр з Харківщини.

    СІЗО No. 2 у м. Старий Оскол – російський слідчий ізолятор, у якому утримували українських цивільних та військовополонених, у тому числі захисників Азовсталі. Відповідно до свідчень, у закладі панує репресивна й насильницька система – полонених тримають у переповнених камерах та постійно б’ють, позбавляють медичної допомоги й піддають психологічному тиску.

    Після прибуття, полонені проходять жорстокі “прийомки”, під час яких їх б’ють дубинками, руками, ногами й електрошокерами. Деякі наглядачі при цьому використовували тактичні рукавички, щоб завдати якнайбільшого болю. Деяких полонених підвішували вниз головою, катували струмом та били так, щоб не залишити видимих ушкоджень. Під час щоденних “прогулянок” ув’язнених штовхали в стіни й били по ребрах, нирках і ногах.

    Найбільше знущалися із військовослужбовців “Азову” та інших професійних військових.

    Під час так званого “перевиховання” групи наглядачів без попередження заходили до камер та жорстоко били полонених, поки ті не ховалися під ліжка. Це могло тривати тижні або місяці після прибуття.

    З метою повної ізоляції ув’язнених використовувалася крихітна “гумова камера” із оббитими стінами, всередині якої не було ні туалету, ні меблів. У ній роздягнених полонених утримували до 16 годин або й більше, не давали ходити в туалет та катували електрошокером.

    Ув’язненим систематично відмовляли у наданні медичної допомоги. Тих, хто просив ліки, карали електрошокером. Деякі військовополонені зумисне не згадували про проблеми зі здоров’ям, боячись розправи від наглядачів. Одному з полонених із осколковими пораненнями та нефункціональною рукою відмовили в лікуванні. Російські медики сказали йому чекати на повернення: “Вже як додому приїдеш, хай тобою займаються”.

    Їжі давали мало, вона була недостатньо поживною: тричі на день полоненим давали кашу й суп без м’яса, а чорний хліб часто був з пліснявою й піском. Приймати душ можна було раз на тиждень упродовж 40-60 секунд. Інколи під час миття полонених били електрошокерами.

    Камери були переповнені й не опалювалися. До камер, розрахованих на шістьох, селили по вісім осіб. У вікнах були щілини, через що взимку було надзвичайно холодно, а влітку — дуже спекотно. Кожна камера була вкрита грибком.

    Screenshot from video

    Полоненим зав’язували очі й обіцяли, що везуть на обмін – а тоді насміхалися з них і били. Одиночні камери використовували як інструмент примусу: ув’язнених ізолювали та залякували, погрожуючи кількадесятилітніми строками, якщо вони не йтимуть на співпрацю.

    Їх також змушували використовувати офіційні форми звернення до всіх працівників СІЗО та заучувати протоколи доповідей. За помилки карали побиттям. Під час частих неоголошених перевірок ув’язнених змушували роздягатися й стояти в принизливих позах.

    “Тебе в “гумову камеру” заводять голяком, і ти там стоїш 16 годин. Заходять – і тебе там шокером… Ти в туалет навіть не можеш сходити” – Олександр з Харківщини.

    “У нього рука була холодна, кровообігу не було. Видно, нервові закінчення зачепило. Деякі осколки застрягли в руці, а російські лікарі сказали, що не будуть витягати. Вже як додому прийдеш, хай тобою займаються” – Олександр з Харківщини.

    Новини

    більше

    Запитання і відповіді

    Інферно – це незалежна платформа з документування місць утримання росією українських військовополонених. Ми збираємо та систематизуємо інформацію з відкритих джерел, щоб уповні продемонструвати масштаб російських знущань та порушень прав людини.
    Ми використовуємо перевірені джерела: свідчення звільнених військовополонених, журналістські розслідування, офіційні документи, звіти правозахисних організацій та відкриті бази даних.
    Так. Якщо ви маєте достовірну інформацією про місця утримання українських військовополонених або поводження з ними, зокрема свідчення, документи або інші матеріали, ви можете поділитися ними через нашу форму зворотного зв’язку. За бажання, ви можете залишатися анонімними.
    Проєкт втілює в життя команда правозахисників, журналістів і волонтерів, що прагнуть показати світу правду й повернути кожного військовополоненого додому.
    Поширюйте цю інформацію. Розповідайте історії полонених та діліться фактами кричущих порушень міжнародного права росією. Закликайте Міжнародний Комітет Червоного Хреста вжити рішучих заходів на виконання власного мандату та отримати доступ до українських військовополонених, з’ясувати їхні місця перебування і стан. Приєднуйтесь до акцій у вашому місті або ж організовуйте їх, щоб нагадувати світу про українських полонених та жахливі умови їх утримання. Підтримуйте українських захисників та донатьте Збройним Силам України. Перемога України – найефективніший спосіб повернути наших полонених додому.

      Ваші дії важливі.

      Маєте запитання чи бажаєте поділитися чимось важливим?

      Ми чекаємо на ваші повідомлення, коментарі чи слова підтримки.

      Кожен голос має значення.