СІЗО No. 2, Галич
Галич, Костромська область
росія
Слідчий ізолятор
Активний
Слідчий ізолятор № 2 у місті Галич Костромської області – місце, де російська влада утримує разом як військовополонених, так і незаконно утримуваних цивільних українців.
Звільнені бранці з даного СІЗО розповідають, що побиття та катування були системними й поширеними. Щомісяця там змінювалися працівники ФСБ: всі вони застосовували насильство до полонених, використовуючи будь-які підручні засоби (палиці, нагайки, дерев’яні молотки, кувалди тощо).
Тортури та знущання є звичним явищем у цій установі, як і в інших місцях позбавлення волі. Серед методів катувань у СІЗО-2 Галича:
- жорстокі побиття,
- удари електрошокером,
- удушення пластиковим пакетом,
- утоплення у ємностях з водою,
- припікання вух запальничкою,
- сексуалізоване насильство.
Якщо у когось з полонених знаходили татуювання з українськими символами, то примушували вирізати їх ножем чи дротом. Також бранці проходили через виснажливі допити, які могли тривати від восьмої ранку до одинадцятої вечора без вихідних. Спочатку їх проводили військові, а потім слідчі та силовики у формі “Спецназу”.
Через жорстоке поводження низка полонених намагалася покінчити життя самогубством. Однак за ними весь час стежили і при будь-якій спробі накласти на себе руки, у камеру заходили охоронці і починали бити всіх, хто там знаходиться.
За спогадами колишніх бранців, у СІЗО не було лікаря. Належна медична допомога була недоступна. Хоча лікування та кваліфікований догляд були вкрай необхідні полоненим, враховуючи систематичні побої та голодування.
Нерідко наглядачі слідчого ізолятору забороняли полоненим ходити до туалету вночі. Щоб отримати дозвіл, полоні були змушені виконувати фізичні вправи.
Харчування було поганим і недостатнім. За свідченнями колишнього бранця, один військовополонений схуд з 75 кг до 44 кг. Натомість перед обміном їх починали відгодовувати.
Окрім фізичного насильства, співробітники слідчого ізолятора тиснули на полонених психологічно. Бранців систематично дезінформували, стверджуючи, що Україна відмовляється їх забирати, а члени їхніх родин нібито переїхали до рф і вже змінили громадянство. Також усупереч Женевській конвенції, полоненим було заборонено писати листи своїм рідним.
“Люди починають просто божеволіти на тлі голоду. Особливо, ті хто старше, молоді краще тримаються. Там ти не належиш собі зовсім. Після однієї зі спроб суїциду серед хлопців, приїхали представники ФСБ, які відповідали там за нас, він зайшов і сказав: “Без наявності дозволу вам тут і здохнути не дадуть”, – поділився спогадами бойовий медик Дмитро Селютін.
“Я потрапив у таке пекло, яке тільки можливо собі уявити на світі. Коли ти нічого не можеш зробити та люди щодня по 3-4 рази попросту б’ють, шокери розряджають, катують. Рік і дев’ять місяців били щодня. Щодня було страшно навіть піти на прогулянку або вийти на ту перевірку, тому що попросту робили вони те, що хотіли. Мені самому ламали й ребра, і хребет”, – згадував звільнений полонений Олександр Музика.
Загальна інформація
Слідчий ізолятор № 2 у місті Галич Костромської області – місце, де російська влада утримує разом як військовополонених, так і незаконно утримуваних цивільних українців.
Звільнені бранці з даного СІЗО розповідають, що побиття та катування були системними й поширеними. Щомісяця там змінювалися працівники ФСБ: всі вони застосовували насильство до полонених, використовуючи будь-які підручні засоби (палиці, нагайки, дерев’яні молотки, кувалди тощо).
Тортури та знущання
Тортури та знущання є звичним явищем у цій установі, як і в інших місцях позбавлення волі. Серед методів катувань у СІЗО-2 Галича:
- жорстокі побиття,
- удари електрошокером,
- удушення пластиковим пакетом,
- утоплення у ємностях з водою,
- припікання вух запальничкою,
- сексуалізоване насильство.
Якщо у когось з полонених знаходили татуювання з українськими символами, то примушували вирізати їх ножем чи дротом. Також бранці проходили через виснажливі допити, які могли тривати від восьмої ранку до одинадцятої вечора без вихідних. Спочатку їх проводили військові, а потім слідчі та силовики у формі “Спецназу”.
Через жорстоке поводження низка полонених намагалася покінчити життя самогубством. Однак за ними весь час стежили і при будь-якій спробі накласти на себе руки, у камеру заходили охоронці і починали бити всіх, хто там знаходиться.
Медична допомога
За спогадами колишніх бранців, у СІЗО не було лікаря. Належна медична допомога була недоступна. Хоча лікування та кваліфікований догляд були вкрай необхідні полоненим, враховуючи систематичні побої та голодування.
Харчування та санітарні умови
Нерідко наглядачі слідчого ізолятору забороняли полоненим ходити до туалету вночі. Щоб отримати дозвіл, полоні були змушені виконувати фізичні вправи.
Харчування було поганим і недостатнім. За свідченнями колишнього бранця, один військовополонений схуд з 75 кг до 44 кг. Натомість перед обміном їх починали відгодовувати.
Психологічний тиск
Окрім фізичного насильства, співробітники слідчого ізолятора тиснули на полонених психологічно. Бранців систематично дезінформували, стверджуючи, що Україна відмовляється їх забирати, а члени їхніх родин нібито переїхали до рф і вже змінили громадянство. Також усупереч Женевській конвенції, полоненим було заборонено писати листи своїм рідним.
Свідчення
“Люди починають просто божеволіти на тлі голоду. Особливо, ті хто старше, молоді краще тримаються. Там ти не належиш собі зовсім. Після однієї зі спроб суїциду серед хлопців, приїхали представники ФСБ, які відповідали там за нас, він зайшов і сказав: “Без наявності дозволу вам тут і здохнути не дадуть”, – поділився спогадами бойовий медик Дмитро Селютін.
“Я потрапив у таке пекло, яке тільки можливо собі уявити на світі. Коли ти нічого не можеш зробити та люди щодня по 3-4 рази попросту б’ють, шокери розряджають, катують. Рік і дев’ять місяців били щодня. Щодня було страшно навіть піти на прогулянку або вийти на ту перевірку, тому що попросту робили вони те, що хотіли. Мені самому ламали й ребра, і хребет”, – згадував звільнений полонений Олександр Музика.
Новини
більше
«Ми всі суттєво недопрацьовуємо»: Денис Прокопенко про 75-й обмін полоненими
5 червня 2026 року відбувся 75-й обмін полоненими. В межах обміну в Україну повернулося 185 військовополонених та один цивільний, якого росіяни утримували у неволі ще з 2022 року. Про це повідомили у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, висловивши вдячність США та ОАЕ за сприяння в організації обміну.
«Почесний полон» Азову: Civic Evidence опублікували доповідь про долю азовців у російському полоні
Незалежна ініціатива Civic Evidence оприлюднила ґрунтовну доповідь «“Почесний полон” Азову – система пропаганди, насильства й судового переслідування військовослужбовців Національної гвардії України в РФ». Доповідь розповідає про долю азовців у російському полоні, а також про те, як пропагандистські наративи, насильство та російська судова система формують негативний образ азовців і виправдовують жорстоке поводження з полоненими.
«Зроблено в Росії. Доставлено в полон»: у Києві відбулася презентація проєкту про злочини РФ проти полонених
22 травня у столиці відбулася презентація проєкту «Made in Russia. Delivered to Captivity». Захід приурочений до 4-х роковин виходу Маріупольського гарнізону з «Азовсталі» після 86 днів героїчної оборони міста. Тоді оборонці Маріуполя під наданими гарантіями виконали наказ вищого командування – зберегти життя. Однак РФ порушила гарантії – велика частина захисників «Азовсталі» вже пʼятий рік потерпає від щоденних злочинів у російському полоні.
Запитання і відповіді
Ваші дії важливі.
Маєте запитання чи бажаєте поділитися чимось важливим?
Ми чекаємо на ваші повідомлення, коментарі чи слова підтримки.
Кожен голос має значення.