СІЗО No. 2, Орськ

СІЗО-2 у місті Орськ (Оренбурзька область) є одним із місць утримання українських військовополонених неподалік від кордону з Казахстаном. За свідченнями звільнених полонених, адміністрація установи застосовувала систему суворого контролю, психологічного тиску та принизливих правил пересування.

Полонених змушували переміщатися територією виключно в так званій «позі дельфіна» – із руками, піднятими за спиною, та головою, опущеною майже до пояса.

За свідченнями звільненого з полону азовця Сергія Бенци, «прийомка» в СІЗО-2 Орська була менш жорстокою, ніж у деяких інших місцях утримання. Водночас установа залишалася місцем систематичного приниження людської гідності та жорстокого поводження.

Під час переміщення територією ізолятора військовополонених змушували перебувати в «позі дельфіна», що завдавало фізичного болю та використовувалося як спосіб постійного контролю і приниження.

У 2025 році, за свідченням Бенци для Вільного Радіо, співробітник ФСБ намагався змусити його обмовити себе та взяти відповідальність за вигаданий злочин. Після відмови до полоненого застосували фізичне насильство.

«Спочатку допит проходив спокійно. Я стояв у кутку обличчям до стіни та відповідав на загальні запитання. Потім співробітник ФСБ почав бити мене спецзасобами й ногами. Душив і кричав, щоб я дивився йому в очі. Мабуть, хотів побачити страх».

За словами військовополоненого, після побиття співробітник ФСБ запропонував йому підписати зізнання у будь-якому злочині задля покращення власних службових показників.

«Просто так. За що завгодно. Сказав, що йому від цього буде кращий показник і премія. Я відмовився. Після цього отримав ще кілька ударів».

Інформація про надання або ненадання медичної допомоги в СІЗО-2 Орська наразі відсутня у відкритих джерелах.

За свідченнями звільнених військовополонених, українців регулярно переводили з однієї камери до іншої. Частина камер була настільки холодною, що ув’язнені майже безперервно хворіли.

Окремим випробуванням став тривалий період перебування у двомісних камерах, який спричиняв додаткове психологічне виснаження через повну ізоляцію та відсутність можливості змінити оточення.

У СІЗО-2 широко застосовувалися методи психологічного впливу. Співробітники установи систематично переконували українців, що Україна перестала існувати, схиляли їх до відмови від майбутнього обміну та примушували вивчати молитви старослов’янською мовою.

«Фізично в Орську знущалися не так сильно. Більше тиснули психологічно. Постійно повторювали, що України більше немає. Вмовляли підписати відмову від обміну. Змушували вчити молитви старослов’янською мовою».