Макіївська виправна колонія No. 32
Макіївка, Донецька область
Тимчасово окуповані території
Виправна колонія
Активний
Макіївська виправна колонія №32 — установа середнього рівня безпеки для чоловіків, які вперше отримали строк покарання у вигляді позбавлення волі. Розташована на тимчасово окупованій території так званої «ДНР» у Донецькій області. Розрахована на 1800 ув’язнених. Територія колонії поділяється на дві зони: виробничу (цехи) та житлову (адміністративна будівля, бараки, їдальня, капличка). З вересня 2014 року колонія перебуває під контролем так званої «ДНР» (без штурму). У серпні 2014-го внаслідок обстрілу житлового приміщення загинули 4 ув’язнених, ще 6 отримали поранення. За даними «Донбас SOS», у 2015–2016 роках бойовики розміщували на території колонії військову техніку та вели обстріли.
З 2017 року тут утримують осіб, засуджених так званими «судами ДНР» за злочини, скоєні після початку війни, зокрема й колишніх бойовиків. Українських військовополонених і цивільних, яких засудили за «шпигунство», «зраду», «тероризм» чи «замах на вбивство представників так званої «ДНР», тримають в окремому бараку №9 — ізольовано від інших. У 2017–2019 роках там перебували щонайменше 55 осіб, переведених із Донецького СІЗО та «Ізоляції». Дехто з військовополонених перед тим пройшов через колонію №97 і Донецьке СІЗО. Частину в’язнів із Макіївської колонії звільнили під час обміну 29 грудня 2019 року.
В бараку №9 діють особливі правила утримання, запроваджені у 2017 році — вони стосуються лише українських політв’язнів. Перші два тижні новоприбулих тримають у дисциплінарному ізоляторі (ШІЗО). За порядком у бараку стежать троє ув’язнених — «завгосп» та його помічники, які співпрацюють з адміністрацією. Періодично «РОЗНАЗ» (підрозділ для придушення бунтів) проводить обшуки, що супроводжуються побиттями.
Один із колишніх полонених згадує: За «порушення дисципліни» політв’язнів відправляють у ШІЗО, де вдень заборонено сідати чи лежати на нарах, а також немає доступу до телевізора чи цигарок.
Медична допомога практично відсутня. Огляди проводять формально й лише за потреби. Лікар колонії Сергій Нерчук «рекомендує» кип’ячену підсолену воду від будь-яких хвороб. У 2020 році в колонії утримували кількох полонених із тяжкими хронічними захворюваннями, які потребували постійного лікування. Єдина можливість отримати ліки — це передачі від рідних із території так званої «ДНР». Через відсутність належного медичного догляду стан багатьох лише погіршувався.
Їжу видають тричі на день, але порції мізерні й не покривають потреб організму. У бараку №9 немає їдальні, тож в’язні змушені їсти у невеличкому приміщенні майже без меблів — стоячи. Вода подається лише двічі на день по 20 хвилин у кімнаті з туалетом та умивальниками. Раз на тиждень в’язнів водять у лазню. На другому поверсі бараку №9 облаштована спальня з двоярусними ліжками. Вдень дозволяють виходити на прогулянки у невеликий заґратований двір. Частковий ремонт бараку й облаштування двору здійснювали самі полонені — за кошти родичів, які передавали будматеріали й вугілля. Переповненість і відсутність нормальних санітарних умов поглиблюють проблеми.
Українські політв’язні постійно зазнають тиску з боку «завгоспа» та його помічників: приниження, образи, ляпаси. Ізоляція від інших в’язнів лише посилює відчуття відірваності. Недосипання стає хронічним через обшуки й «каральні заходи». Представники Червоного Хреста та ОБСЄ не мають доступу до колонії, тому листування чи передачі з підконтрольної Україні території неможливі. Ті, у кого є рідні на території так званої «ДНР», можуть бачитися з ними зрідка й телефонувати двічі на тиждень через оператора «Фенікс» у присутності адміністрації — тільки гучним зв’язком. Відсутність зовнішньої підтримки штовхає в’язнів у відчай, але взаємопідтримка між ними допомагає вижити.
«Я побив завгоспа… За його відношення не до мене, а до решти пацанів. Він божевільний, “урабатував” (знущався) пацанів: то пошле на три букви, то ляпас дасть. Але я сам його спровокував, вибив йому два зуба, розбив брову. Ну і мені трохи голову розсікли…» — сказав колишній військовополонений.
Частину в’язнів звільнили під час обмінів 27 грудня 2017-го та 29 грудня 2019-го. Наприкінці 2020 року в колонії залишалося щонайменше 23 незаконно утримуваних. У 2014–2019 роках колонію очолював Юрій Гнатів, із 2020 року — Л. Воробей.
Огляд
Макіївська виправна колонія №32 — установа середнього рівня безпеки для чоловіків, які вперше отримали строк покарання у вигляді позбавлення волі. Розташована на тимчасово окупованій території так званої «ДНР» у Донецькій області. Розрахована на 1800 ув’язнених. Територія колонії поділяється на дві зони: виробничу (цехи) та житлову (адміністративна будівля, бараки, їдальня, капличка). З вересня 2014 року колонія перебуває під контролем так званої «ДНР» (без штурму). У серпні 2014-го внаслідок обстрілу житлового приміщення загинули 4 ув’язнених, ще 6 отримали поранення. За даними «Донбас SOS», у 2015–2016 роках бойовики розміщували на території колонії військову техніку та вели обстріли.
З 2017 року тут утримують осіб, засуджених так званими «судами ДНР» за злочини, скоєні після початку війни, зокрема й колишніх бойовиків. Українських військовополонених і цивільних, яких засудили за «шпигунство», «зраду», «тероризм» чи «замах на вбивство представників так званої «ДНР», тримають в окремому бараку №9 — ізольовано від інших. У 2017–2019 роках там перебували щонайменше 55 осіб, переведених із Донецького СІЗО та «Ізоляції». Дехто з військовополонених перед тим пройшов через колонію №97 і Донецьке СІЗО. Частину в’язнів із Макіївської колонії звільнили під час обміну 29 грудня 2019 року.
Тортури та знущання
В бараку №9 діють особливі правила утримання, запроваджені у 2017 році — вони стосуються лише українських політв’язнів. Перші два тижні новоприбулих тримають у дисциплінарному ізоляторі (ШІЗО). За порядком у бараку стежать троє ув’язнених — «завгосп» та його помічники, які співпрацюють з адміністрацією. Періодично «РОЗНАЗ» (підрозділ для придушення бунтів) проводить обшуки, що супроводжуються побиттями.
Один із колишніх полонених згадує: За «порушення дисципліни» політв’язнів відправляють у ШІЗО, де вдень заборонено сідати чи лежати на нарах, а також немає доступу до телевізора чи цигарок.
Медична допомога
Медична допомога практично відсутня. Огляди проводять формально й лише за потреби. Лікар колонії Сергій Нерчук «рекомендує» кип’ячену підсолену воду від будь-яких хвороб. У 2020 році в колонії утримували кількох полонених із тяжкими хронічними захворюваннями, які потребували постійного лікування. Єдина можливість отримати ліки — це передачі від рідних із території так званої «ДНР». Через відсутність належного медичного догляду стан багатьох лише погіршувався.
Харчування та санітарні умови
Їжу видають тричі на день, але порції мізерні й не покривають потреб організму. У бараку №9 немає їдальні, тож в’язні змушені їсти у невеличкому приміщенні майже без меблів — стоячи. Вода подається лише двічі на день по 20 хвилин у кімнаті з туалетом та умивальниками. Раз на тиждень в’язнів водять у лазню. На другому поверсі бараку №9 облаштована спальня з двоярусними ліжками. Вдень дозволяють виходити на прогулянки у невеликий заґратований двір. Частковий ремонт бараку й облаштування двору здійснювали самі полонені — за кошти родичів, які передавали будматеріали й вугілля. Переповненість і відсутність нормальних санітарних умов поглиблюють проблеми.
Психологічний тиск
Українські політв’язні постійно зазнають тиску з боку «завгоспа» та його помічників: приниження, образи, ляпаси. Ізоляція від інших в’язнів лише посилює відчуття відірваності. Недосипання стає хронічним через обшуки й «каральні заходи». Представники Червоного Хреста та ОБСЄ не мають доступу до колонії, тому листування чи передачі з підконтрольної Україні території неможливі. Ті, у кого є рідні на території так званої «ДНР», можуть бачитися з ними зрідка й телефонувати двічі на тиждень через оператора «Фенікс» у присутності адміністрації — тільки гучним зв’язком. Відсутність зовнішньої підтримки штовхає в’язнів у відчай, але взаємопідтримка між ними допомагає вижити.
Свідчення
«Я побив завгоспа… За його відношення не до мене, а до решти пацанів. Він божевільний, “урабатував” (знущався) пацанів: то пошле на три букви, то ляпас дасть. Але я сам його спровокував, вибив йому два зуба, розбив брову. Ну і мені трохи голову розсікли…» — сказав колишній військовополонений.
Частину в’язнів звільнили під час обмінів 27 грудня 2017-го та 29 грудня 2019-го. Наприкінці 2020 року в колонії залишалося щонайменше 23 незаконно утримуваних. У 2014–2019 роках колонію очолював Юрій Гнатів, із 2020 року — Л. Воробей.
Новини
більше
«Ми всі суттєво недопрацьовуємо»: Денис Прокопенко про 75-й обмін полоненими
5 червня 2026 року відбувся 75-й обмін полоненими. В межах обміну в Україну повернулося 185 військовополонених та один цивільний, якого росіяни утримували у неволі ще з 2022 року. Про це повідомили у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, висловивши вдячність США та ОАЕ за сприяння в організації обміну.
«Почесний полон» Азову: Civic Evidence опублікували доповідь про долю азовців у російському полоні
Незалежна ініціатива Civic Evidence оприлюднила ґрунтовну доповідь «“Почесний полон” Азову – система пропаганди, насильства й судового переслідування військовослужбовців Національної гвардії України в РФ». Доповідь розповідає про долю азовців у російському полоні, а також про те, як пропагандистські наративи, насильство та російська судова система формують негативний образ азовців і виправдовують жорстоке поводження з полоненими.
«Зроблено в Росії. Доставлено в полон»: у Києві відбулася презентація проєкту про злочини РФ проти полонених
22 травня у столиці відбулася презентація проєкту «Made in Russia. Delivered to Captivity». Захід приурочений до 4-х роковин виходу Маріупольського гарнізону з «Азовсталі» після 86 днів героїчної оборони міста. Тоді оборонці Маріуполя під наданими гарантіями виконали наказ вищого командування – зберегти життя. Однак РФ порушила гарантії – велика частина захисників «Азовсталі» вже пʼятий рік потерпає від щоденних злочинів у російському полоні.
Запитання і відповіді
Ваші дії важливі.
Маєте запитання чи бажаєте поділитися чимось важливим?
Ми чекаємо на ваші повідомлення, коментарі чи слова підтримки.
Кожен голос має значення.