• en
  • uk
  • ru
  • СІЗО No. 2, Таганрог

    Місце розташування:

    Ростовська область, Таганрог

    Територія утримання:

    росія

    Тип установи:

    Слідчий ізолятор

    Статус:

    Активний

    Загальна інформація

    Photo memorialcenter.org

    Таганрозький слідчий ізолятор (офіційна назва — “ФКУ СИЗО-2 ГУФСИН России по Ростовской области”) широко визнаний одним із місць утримання українських військовополонених із найбільш нелюдським і жорстоким ставленням до ув’язнених. У квітні 2022 року до СІЗО була відправлена перша група полонених українських бійців. Звідтоді жахлива машина тортур, допитів і смерті не зупинялася. 

    На території закладу розташовано декілька 3-4-поверхових цегляних будівель. Перші поверхи відведені під адміністративні приміщення, а на решті поверхів перебувають ув’язнені, яких утримують в “одиночках” або камерах, розрахованих на 8 осіб.

    Тортури та знущання

    Дехто з військовополонених згадував про так звані “прийомки” після прибуття. У дворі грала гучна музика (зокрема пісня “Катюша”). Після того, як машина зупинилася, стало чути крики й звуки ударів. Полонених насильно витягли з машини, не припиняючи бити. Свідка, який не міг самостійно вийти з машини через оніміння ніг, витягли за куртку й кинули головою вниз, через що той втратив свідомість.

    Усі подальші процеси супроводжувалися жорстоким побиттям. Зі слів свідка, його били по голові сотні разів: руками, електрошокерами та гумовими кийками. Також полоненим зав’язували очі. Тих, хто не міг бігти через фізичну слабкість чи травми, били з особливою жорстокістю.

    Окрім того повідомляють про так звані “прийомочні коридори”, організовані з військовослужбовців спецназу, які били усіх, хто проходив крізь коридор.

    Після “прийомки” насильство не припинялося: регулярні побиття відбувалися двічі на день під час обшуків камер, а також — із особливою жорстокістю — під час допитів. Полонені згадували, що під час тортур їх прив’язували до електричних стільців, підвішували вниз головою, били молотками, інсценували страту та били струмом у вразливі частини тіла.

    Медична допомога

    Медична допомога надавалася в мінімальному обсязі. Один із колишніх військовополонених згадує, як після особливо сильного побиття, після якого полонені вже не могли стояти, викликали медика. Однак уся “допомога” обмежилася нашатирним спиртом, щоб повернути їх у свідомість.

    Зазвичай, коли ув’язнені зверталися по медичну допомогу, наглядачі просто били їх, а допомога не надавалася. Один із колишніх полонених згадує, що в колонії ніколи не було лікаря — тільки парамедик, який уточнював симптоми, але ніколи не давав нікому ліків. Якщо стан людини був серйозним, з місцевої лікарні викликали бригаду швидкої допомоги, однак часто вона приїжджала із суттєвою затримкою — нерідко вже наступного дня. Згідно зі свідченнями, через таку затримку помер один із полонених.

    Харчування та санітарні умови

    Зі слів колишніх полонених, типова порція в Таганрозькому слідчому ізоляторі складалася з близько чотирьох з половиною ложок. Наприклад, порція макаронів містила лише 15 макаронин. Іноді полоненим давали рибу, але вона була змішана з кістками й нутрощами. Деякі полонені не їли впродовж дня, зберігаючи свої пайки до вечері, щоб відчути ситість і могти заснути. Порції були настільки малими, що отримати 300–400 калорій на день вважалось великим щастям. 

    На одному з етапів військовополонених морили голодом. Зі свідчень одного з очевидців, їх годували раз на день капустяним бульйоном, додаючи до нього чверть шматочка хліба. Також ув’язнених годували квашеною капустою з водою та манною кашею з сирим оселедцем чи жиром. Їжі настільки не вистачало, що полонені не мали іншого виходу, як їсти шкаралупу, луску й хвости.

    Психологічний тиск

    “На третій тиждень мого перебування там вони встановили радіо. Ми зраділи, що будемо хоч якісь новини слухати, хоч щось знати. Але ж ні, ми слухали ці низькопробні пісні про Донбас. Ось це і називається психологічне катування. У мене вже і так дах їхав, а тут вони ще вмикають радіо на повну гучність. Часом вони вмикали музику на весь день” – розповідає колишній полонений.

    Photo from publicly available sources

    Із часом ув’язнені почали звикати до жорстких умов, але призвичаїтися до відчуття невідомості було неможливо. Відомо про багато випадків, коли полоненим зав’язували очі й забороняли виглядати у вікна.

    “Коли тебе виводять у коридор, ти не знаєш, що буде далі. Не знаєш, чи тебе сильно лупцюватимуть чи ні. Нас по камерах водили, ми постійно чули крики – десь когось завжди били. Бувало, що постійні крики чутно по 15-20 хвилин. Потім людина стояти не могла, її закидали в камеру майже без свідомості. Це було психологічно важко” – розповідає колишній військовополонений.

    Свідчення

    “Мила нема, туалетного паперу нема. Спочатку у нас була одна чашка на двох — з неї і пʼєш, і підмиваєшся” – колишній військовополонений.

    “Коли ти приїжджаєш в Таганрог, тебе б’ють струмом, відбивають як котлету і стають на тебе ногами. Чи ти будеш кричати “я все попідписую”, чи не будеш, вони просто б’ють, не питаючи. Ти присідаєш 200–500 разів. Ти вже не можеш присідати через запалення у мʼязах, але робиш це” – колишній військовополонений. 

    “Зі мною у камері сидів чоловік, його щодня водили на допити, це були абхази, його били. Вони сказали, що битимуть доти, поки він не підпише. Топили його у воді, кидали ганчірку на обличчя і заливали водою. Так щодня робили, в результаті він підписав зізнання. Потім йому слідчий сказав, що він це придумав, але так треба” – колишній військовополонений.

    Photo memorialcenter.org

    Таганрозький слідчий ізолятор (офіційна назва — “ФКУ СИЗО-2 ГУФСИН России по Ростовской области”) широко визнаний одним із місць утримання українських військовополонених із найбільш нелюдським і жорстоким ставленням до ув’язнених. У квітні 2022 року до СІЗО була відправлена перша група полонених українських бійців. Звідтоді жахлива машина тортур, допитів і смерті не зупинялася. 

    На території закладу розташовано декілька 3-4-поверхових цегляних будівель. Перші поверхи відведені під адміністративні приміщення, а на решті поверхів перебувають ув’язнені, яких утримують в “одиночках” або камерах, розрахованих на 8 осіб.

    Дехто з військовополонених згадував про так звані “прийомки” після прибуття. У дворі грала гучна музика (зокрема пісня “Катюша”). Після того, як машина зупинилася, стало чути крики й звуки ударів. Полонених насильно витягли з машини, не припиняючи бити. Свідка, який не міг самостійно вийти з машини через оніміння ніг, витягли за куртку й кинули головою вниз, через що той втратив свідомість.

    Усі подальші процеси супроводжувалися жорстоким побиттям. Зі слів свідка, його били по голові сотні разів: руками, електрошокерами та гумовими кийками. Також полоненим зав’язували очі. Тих, хто не міг бігти через фізичну слабкість чи травми, били з особливою жорстокістю.

    Окрім того повідомляють про так звані “прийомочні коридори”, організовані з військовослужбовців спецназу, які били усіх, хто проходив крізь коридор.

    Після “прийомки” насильство не припинялося: регулярні побиття відбувалися двічі на день під час обшуків камер, а також — із особливою жорстокістю — під час допитів. Полонені згадували, що під час тортур їх прив’язували до електричних стільців, підвішували вниз головою, били молотками, інсценували страту та били струмом у вразливі частини тіла.

    Медична допомога надавалася в мінімальному обсязі. Один із колишніх військовополонених згадує, як після особливо сильного побиття, після якого полонені вже не могли стояти, викликали медика. Однак уся “допомога” обмежилася нашатирним спиртом, щоб повернути їх у свідомість.

    Зазвичай, коли ув’язнені зверталися по медичну допомогу, наглядачі просто били їх, а допомога не надавалася. Один із колишніх полонених згадує, що в колонії ніколи не було лікаря — тільки парамедик, який уточнював симптоми, але ніколи не давав нікому ліків. Якщо стан людини був серйозним, з місцевої лікарні викликали бригаду швидкої допомоги, однак часто вона приїжджала із суттєвою затримкою — нерідко вже наступного дня. Згідно зі свідченнями, через таку затримку помер один із полонених.

    Зі слів колишніх полонених, типова порція в Таганрозькому слідчому ізоляторі складалася з близько чотирьох з половиною ложок. Наприклад, порція макаронів містила лише 15 макаронин. Іноді полоненим давали рибу, але вона була змішана з кістками й нутрощами. Деякі полонені не їли впродовж дня, зберігаючи свої пайки до вечері, щоб відчути ситість і могти заснути. Порції були настільки малими, що отримати 300–400 калорій на день вважалось великим щастям. 

    На одному з етапів військовополонених морили голодом. Зі свідчень одного з очевидців, їх годували раз на день капустяним бульйоном, додаючи до нього чверть шматочка хліба. Також ув’язнених годували квашеною капустою з водою та манною кашею з сирим оселедцем чи жиром. Їжі настільки не вистачало, що полонені не мали іншого виходу, як їсти шкаралупу, луску й хвости.

    “На третій тиждень мого перебування там вони встановили радіо. Ми зраділи, що будемо хоч якісь новини слухати, хоч щось знати. Але ж ні, ми слухали ці низькопробні пісні про Донбас. Ось це і називається психологічне катування. У мене вже і так дах їхав, а тут вони ще вмикають радіо на повну гучність. Часом вони вмикали музику на весь день” – розповідає колишній полонений.

    Photo from publicly available sources

    Із часом ув’язнені почали звикати до жорстких умов, але призвичаїтися до відчуття невідомості було неможливо. Відомо про багато випадків, коли полоненим зав’язували очі й забороняли виглядати у вікна.

    “Коли тебе виводять у коридор, ти не знаєш, що буде далі. Не знаєш, чи тебе сильно лупцюватимуть чи ні. Нас по камерах водили, ми постійно чули крики – десь когось завжди били. Бувало, що постійні крики чутно по 15-20 хвилин. Потім людина стояти не могла, її закидали в камеру майже без свідомості. Це було психологічно важко” – розповідає колишній військовополонений.

    “Мила нема, туалетного паперу нема. Спочатку у нас була одна чашка на двох — з неї і пʼєш, і підмиваєшся” – колишній військовополонений.

    “Коли ти приїжджаєш в Таганрог, тебе б’ють струмом, відбивають як котлету і стають на тебе ногами. Чи ти будеш кричати “я все попідписую”, чи не будеш, вони просто б’ють, не питаючи. Ти присідаєш 200–500 разів. Ти вже не можеш присідати через запалення у мʼязах, але робиш це” – колишній військовополонений. 

    “Зі мною у камері сидів чоловік, його щодня водили на допити, це були абхази, його били. Вони сказали, що битимуть доти, поки він не підпише. Топили його у воді, кидали ганчірку на обличчя і заливали водою. Так щодня робили, в результаті він підписав зізнання. Потім йому слідчий сказав, що він це придумав, але так треба” – колишній військовополонений.

    Новини

    більше

    Запитання і відповіді

    Інферно – це незалежна платформа з документування місць утримання росією українських військовополонених. Ми збираємо та систематизуємо інформацію з відкритих джерел, щоб уповні продемонструвати масштаб російських знущань та порушень прав людини.
    Ми використовуємо перевірені джерела: свідчення звільнених військовополонених, журналістські розслідування, офіційні документи, звіти правозахисних організацій та відкриті бази даних.
    Так. Якщо ви маєте достовірну інформацією про місця утримання українських військовополонених або поводження з ними, зокрема свідчення, документи або інші матеріали, ви можете поділитися ними через нашу форму зворотного зв’язку. За бажання, ви можете залишатися анонімними.
    Проєкт втілює в життя команда правозахисників, журналістів і волонтерів, що прагнуть показати світу правду й повернути кожного військовополоненого додому.
    Поширюйте цю інформацію. Розповідайте історії полонених та діліться фактами кричущих порушень міжнародного права росією. Закликайте Міжнародний Комітет Червоного Хреста вжити рішучих заходів на виконання власного мандату та отримати доступ до українських військовополонених, з’ясувати їхні місця перебування і стан. Приєднуйтесь до акцій у вашому місті або ж організовуйте їх, щоб нагадувати світу про українських полонених та жахливі умови їх утримання. Підтримуйте українських захисників та донатьте Збройним Силам України. Перемога України – найефективніший спосіб повернути наших полонених додому.

      Ваші дії важливі.

      Маєте запитання чи бажаєте поділитися чимось важливим?

      Ми чекаємо на ваші повідомлення, коментарі чи слова підтримки.

      Кожен голос має значення.