Суходільска виправна колонія No. 36

Суходільська виправна колонія №36 розташована в окупованому росією місті Суходільськ Луганської області. Окупаційна назва – «Виправна колонія № 4 Управління Федеральної служби виконання покарань по луганській народній республіці».

На території колонії є штрафний ізолятор, 6 бараків по два поверхи кожен, а також деревообробне виробництво і меблева фабрика. Місткість колонії становить понад тисячу осіб. Свідчення містять згадки про регулярні катування електричним струмом, побиття та психологічний тиск.

Звільнені полонені згадували, що спочатку їх не били. Але після одного випадку все змінилося: під час прийому їжі одному з військовополонених, у якого було уламкове поранення грудної клітки, раптово стало зле. Чоловік помер на місці. Коли його виносили з їдальні, полонені стали на одне коліно, хтось вигукнув «Герої не вмирають!». Це розлютило адміністрацію колонії і після цього до полонених почали застосовувати насильство.

Співробітники місця утримання без будь-яких підстав вдавалися до побиття військовополонених, у тому числі до стану непритомності: кулаками, гумовими кийками, електричним струмом. Це також було задокументовано Службою безпеки України: двоє колаборантів, які працюють у колонії, протягом 2022-2025 років брали участь у катуваннях полонених. На підставі зібраних доказів СБУ заочно повідомила їм про підозру у вчиненні воєнних злочинів.

Інформації про надання або відмову в наданні медичної допомоги в Суходільській виправній колонії № 36, немає. Проте попри нестачу свідчень, є значна ймовірність, що полонені не отримували належної медичної допомоги.

В літній період військовополонені змушені були годинами сидіти під пекучим сонцем, адже їм не дозволяли перебувати у бараках вдень. Такі умови змушували багатьох погодитися на роботу на меблевій фабриці.

У зимовий період опалення було практично відсутнє. Температура повітря знижувалася до -27 °C. Належного одягу для такої погоди не було – вони мали порване та зношене взуття і тонкий одяг.

Після випадку, коли один із полонених помер під час прийому їжі, відвідування їдальні почали супроводжуватися побиттями. Полоненим давали всього пів хвилини, щоб поїсти. Військовополонених били гумовими кийками навіть за знайдений у кімнаті хліб.

На полонених вчиняли психологічний та ідеологічний тиск, повністю ізолюючи їх інформаційно та змушуючи слухати лекції про «велич» Радянського союзу, вивчати пісні того періоду. 

Допити проводилися із застосуванням фізичної сили, зокрема електричного струму, яким вибивали свідчення. Також звільнений полонений розповідав, що на нього спускали собак. Багатьох примушували підписувати зізнання у скоєнні злочинів, яких вони не вчиняли. За свідченнями, їм призначали терміни від 15 до 20 років.

«Підйом о п’ятій ранку, зарядка під радянські пісні. Якщо не робиш вправи – б’ють», – згадував морський піхотинець Павло Попадюк. Він також казав, що їх називали «помешавшими проведению специальной военной операции», а не полоненими, і що до них не застосовується Женевська конвенція.

«На допитах змушували зізнаватися в злочинах, яких ти не вчиняв. Давали підписувати якісь папери, якщо відмовлявся – катували тапіком [військово-польовий телефонний апарат, – МІПЛ], безперервно били. Якщо після цього ти не ламався, вже не чіпали. Але багато хто не витримував тортури і зізнався в тому, чого не робив», – розповідав для МІПЛ колишній військовополонений Ростислав.