СІЗО No. 1, Курськ
Курськ
Росія
СІЗО
Активний
Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, Курський слідчий ізолятор No. 1 був одним із основних місць утримання українських військовополонених та цивільних — як чоловіків, так і жінок. Ув’язнених переправляли сюди з різних місць: декого — лише на один день, інших — на декілька місяців.
На території слідчого ізолятора розташований комплекс із однієї старої та трьох новіших будівель, розрахованих на утримання понад 900 ув’язнених. Згідно зі свідченнями, у камерах СІЗО часто утримували від 12 до 22 полонених. Один із них згадує, як у камері на шість осіб 2,5 метри завширшки й 6 метрів завдовжки перебувало 12 чоловіків.
Інша ув’язнена розповідає, що її утримували у камері для шістьох разом з іще 11 жінками. Водночас, попри переповненість камер, вона зазначала, що, у порівнянні з попередніми місцями утримання, умови в Курському СІЗО були дещо кращими: туалет був відокремлений від основного приміщення, а вікна, хоч і затягнуті поліетиленовою плівкою, через що з них нічого не було видно, було дозволено самостійно відкривати.
Полонені описують процедуру “прийомки” як найжахливішу частину перебування в будь-якій російській в’язниці. Після прибуття до Курського СІЗО, ув’язнених жорстоко били. Один із них згадує, що його привезли в ізолятор об 11 ранку, а вже о 15 швидка допомога забрала його до реанімаційного відділення після нелюдських побоїв, включно із зумисним ударом у нещодавно прооперовану руку, що спричинив повторний перелом кістки.
Побиття під час приймання до ізолятора мали систематичний характер. Полонених били кийками й електрошокерами та принижували. Наглядачі починали ще більше знущатися з ув’язнених після кожної невдачі російської армії на полі бою, виплескуючи на них свою лють. Також тортури часто застосовували під час допитів.
У Курському СІЗО медичну допомогу надавали в мінімальному обсязі й часто із затримками. Тяжкопораненим полоненим доводилось довго чекати на медиків. Один український військовий згадував, що коли він потрапив до ізолятора наприкінці квітня 2022 року, йому вперше зробили перев’язку лише на п’ятий день.
Надалі допомогу надавали в дуже поверхневому обсязі: пов’язки змінювали, не очищуючи й не дезінфікуючи ран. Також не проводилися повторні медичні огляди — натомість перев’язками займалися наглядачі. Це часто призводило до інфекцій.
Іншого полоненого, який переніс операцію через тяжке поранення лівою руки, побили під час “прийомки”, зокрема цілеспрямовано завдали удару у проопероване місце. Через удар рука знову зламалася.
Зрештою ув’язнених із тяжчими станами переводили до місцевої лікарні, однак це відбувалося зі значними затримками.
Колишні ув’язнені зазначають, що наглядачі часто забирали собі їжу, яка призначалася полоненим. Часто їм подавали рідку кашу, капустяний суп або ж розведене водою картопляне пюре. Інколи полоненим видавали по пів хлібини на людину, яка слугувала основним джерелом калорій.
Ув’язненим дозволяли приймати душ лише тричі на місяць, при цьому на кожну людину виділяли лише по п’ять хвилин. Їм не надавали жодних гігієнічних засобів — навіть жінкам. Мила й туалетного паперу фактично не було. Будь-які прохання часто закінчувалися побиттям.
День у СІЗО починався о 6 годині ранку з російського гімну, який змушували співати полонених. Їм також роздавали роздруковані тексти пропагандистських пісень та вірші про росію, щоб вони вчили їх напам’ять.
Наглядачі змушували полонених заучувати й переповідати факти про російські символи й історію. Також їм зачитували вголос книжки на проросійські теми. Окрім того, удень полоненим не дозволяли сидіти на ліжках — лише на лавах або на підлозі.
У камерах проводилися регулярні вечірні перевірки. Раз на тиждень відбувалася більш ретельна перевірка, під час якої камери детально обшукували, а на ув’язнених могло чекати побиття. Прогулянки надворі проводили рідко; часто вони також закінчувалися побоями.
“Найгірше в кожному СІЗО – це “прийомка”. Мене привезли у Курське СІЗО No. 1 об 11 ранку, а вже о 15 годині мене звідти забрала реанімація” – військовополонений.
“Наша камера була завширшки 2,5 метри і завдовжки 6 метрів. Нас там було 12 осіб, хоча камера розрахована на шість людей. Вони ліжка доварювали, щоб усім було де спати. В камері було дуже сиро, умови були поганими” – військовополонені.
“Вони всю нашу їжу самі з’їдали. Ми чули, як охоронці сиділи біля нашої камери і плямкали, їли навіть перловку. А тоді рештки розбавляли холодною водою. Тобто могло вийти, що у мене в тарілці 2-3 ложки каші, а решта – вода. Бувало, що на перше вони давали юшку з капусти, на друге – цю саму капусту, якщо пощастить, то в кількості чотирьох ложок. На вечерю давали картоплю і рибу, але картоплею це назвати складно, оскільки це вода, якщо пощастить, то могло трапитися кілька цілих кубиків. Якось риба скінчилася, то нам почали давати рибні консерви. Щось схоже на звичайні сардини в олії, але коли видають по пів банки на вісьмох людей, то цим особливо не наїсися” – військовополонений.
Загальна інформація
Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, Курський слідчий ізолятор No. 1 був одним із основних місць утримання українських військовополонених та цивільних — як чоловіків, так і жінок. Ув’язнених переправляли сюди з різних місць: декого — лише на один день, інших — на декілька місяців.
На території слідчого ізолятора розташований комплекс із однієї старої та трьох новіших будівель, розрахованих на утримання понад 900 ув’язнених. Згідно зі свідченнями, у камерах СІЗО часто утримували від 12 до 22 полонених. Один із них згадує, як у камері на шість осіб 2,5 метри завширшки й 6 метрів завдовжки перебувало 12 чоловіків.
Інша ув’язнена розповідає, що її утримували у камері для шістьох разом з іще 11 жінками. Водночас, попри переповненість камер, вона зазначала, що, у порівнянні з попередніми місцями утримання, умови в Курському СІЗО були дещо кращими: туалет був відокремлений від основного приміщення, а вікна, хоч і затягнуті поліетиленовою плівкою, через що з них нічого не було видно, було дозволено самостійно відкривати.
Тортури та знущання
Полонені описують процедуру “прийомки” як найжахливішу частину перебування в будь-якій російській в’язниці. Після прибуття до Курського СІЗО, ув’язнених жорстоко били. Один із них згадує, що його привезли в ізолятор об 11 ранку, а вже о 15 швидка допомога забрала його до реанімаційного відділення після нелюдських побоїв, включно із зумисним ударом у нещодавно прооперовану руку, що спричинив повторний перелом кістки.
Побиття під час приймання до ізолятора мали систематичний характер. Полонених били кийками й електрошокерами та принижували. Наглядачі починали ще більше знущатися з ув’язнених після кожної невдачі російської армії на полі бою, виплескуючи на них свою лють. Також тортури часто застосовували під час допитів.
Медична допомога
У Курському СІЗО медичну допомогу надавали в мінімальному обсязі й часто із затримками. Тяжкопораненим полоненим доводилось довго чекати на медиків. Один український військовий згадував, що коли він потрапив до ізолятора наприкінці квітня 2022 року, йому вперше зробили перев’язку лише на п’ятий день.
Надалі допомогу надавали в дуже поверхневому обсязі: пов’язки змінювали, не очищуючи й не дезінфікуючи ран. Також не проводилися повторні медичні огляди — натомість перев’язками займалися наглядачі. Це часто призводило до інфекцій.
Іншого полоненого, який переніс операцію через тяжке поранення лівою руки, побили під час “прийомки”, зокрема цілеспрямовано завдали удару у проопероване місце. Через удар рука знову зламалася.
Зрештою ув’язнених із тяжчими станами переводили до місцевої лікарні, однак це відбувалося зі значними затримками.
Харчування та санітарні умови
Колишні ув’язнені зазначають, що наглядачі часто забирали собі їжу, яка призначалася полоненим. Часто їм подавали рідку кашу, капустяний суп або ж розведене водою картопляне пюре. Інколи полоненим видавали по пів хлібини на людину, яка слугувала основним джерелом калорій.
Ув’язненим дозволяли приймати душ лише тричі на місяць, при цьому на кожну людину виділяли лише по п’ять хвилин. Їм не надавали жодних гігієнічних засобів — навіть жінкам. Мила й туалетного паперу фактично не було. Будь-які прохання часто закінчувалися побиттям.
Психологічний тиск
День у СІЗО починався о 6 годині ранку з російського гімну, який змушували співати полонених. Їм також роздавали роздруковані тексти пропагандистських пісень та вірші про росію, щоб вони вчили їх напам’ять.
Наглядачі змушували полонених заучувати й переповідати факти про російські символи й історію. Також їм зачитували вголос книжки на проросійські теми. Окрім того, удень полоненим не дозволяли сидіти на ліжках — лише на лавах або на підлозі.
У камерах проводилися регулярні вечірні перевірки. Раз на тиждень відбувалася більш ретельна перевірка, під час якої камери детально обшукували, а на ув’язнених могло чекати побиття. Прогулянки надворі проводили рідко; часто вони також закінчувалися побоями.
Свідчення
“Найгірше в кожному СІЗО – це “прийомка”. Мене привезли у Курське СІЗО No. 1 об 11 ранку, а вже о 15 годині мене звідти забрала реанімація” – військовополонений.
“Наша камера була завширшки 2,5 метри і завдовжки 6 метрів. Нас там було 12 осіб, хоча камера розрахована на шість людей. Вони ліжка доварювали, щоб усім було де спати. В камері було дуже сиро, умови були поганими” – військовополонені.
“Вони всю нашу їжу самі з’їдали. Ми чули, як охоронці сиділи біля нашої камери і плямкали, їли навіть перловку. А тоді рештки розбавляли холодною водою. Тобто могло вийти, що у мене в тарілці 2-3 ложки каші, а решта – вода. Бувало, що на перше вони давали юшку з капусти, на друге – цю саму капусту, якщо пощастить, то в кількості чотирьох ложок. На вечерю давали картоплю і рибу, але картоплею це назвати складно, оскільки це вода, якщо пощастить, то могло трапитися кілька цілих кубиків. Якось риба скінчилася, то нам почали давати рибні консерви. Щось схоже на звичайні сардини в олії, але коли видають по пів банки на вісьмох людей, то цим особливо не наїсися” – військовополонений.
Новини
більше
«Ми всі суттєво недопрацьовуємо»: Денис Прокопенко про 75-й обмін полоненими
5 червня 2026 року відбувся 75-й обмін полоненими. В межах обміну в Україну повернулося 185 військовополонених та один цивільний, якого росіяни утримували у неволі ще з 2022 року. Про це повідомили у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, висловивши вдячність США та ОАЕ за сприяння в організації обміну.
«Почесний полон» Азову: Civic Evidence опублікували доповідь про долю азовців у російському полоні
Незалежна ініціатива Civic Evidence оприлюднила ґрунтовну доповідь «“Почесний полон” Азову – система пропаганди, насильства й судового переслідування військовослужбовців Національної гвардії України в РФ». Доповідь розповідає про долю азовців у російському полоні, а також про те, як пропагандистські наративи, насильство та російська судова система формують негативний образ азовців і виправдовують жорстоке поводження з полоненими.
«Зроблено в Росії. Доставлено в полон»: у Києві відбулася презентація проєкту про злочини РФ проти полонених
22 травня у столиці відбулася презентація проєкту «Made in Russia. Delivered to Captivity». Захід приурочений до 4-х роковин виходу Маріупольського гарнізону з «Азовсталі» після 86 днів героїчної оборони міста. Тоді оборонці Маріуполя під наданими гарантіями виконали наказ вищого командування – зберегти життя. Однак РФ порушила гарантії – велика частина захисників «Азовсталі» вже пʼятий рік потерпає від щоденних злочинів у російському полоні.
Запитання і відповіді
Ваші дії важливі.
Маєте запитання чи бажаєте поділитися чимось важливим?
Ми чекаємо на ваші повідомлення, коментарі чи слова підтримки.
Кожен голос має значення.