СІЗО No. 2, Камишин

Камишинський слідчий ізолятор No. 2 – заклад позбавлення волі, розташований у місті Камишин Волгоградської області. Із 2022 року російська влада використовувала його для утримання українських військовополонених, у тому числі бійців бригади “Азов” та українських морпіхів. Ув’язнених тримають у переповнених камерах, розрахованих на 2–8 осіб, часто під постійним наглядом і жорстким контролем. Навіть найпростіші дії – наприклад, вставати, коли хтось інший користується туалетом – заборонені.

Катування в Комишинському СІЗО No. 2 мають постійний, надмірний та зумисно принизливий характер. Поширеними методом тортур є биття електричним струмом. Для цього допитувачі використовують “тапік” (радянський польовий телефон), під’єднаний до частин тіла людини, зокрема до її геніталій. Полонені згадували, як їх змушували вигукувати: “Ми щасливі! Ми щасливі!”, водночас подаючи електричний струм.

Поширеним явищем у СІЗО No. 2 є удушення джгутом Есмарха. Зі слів ув’язнених, людина починала хрипіти, битися в конвульсіях та втрачати свідомість, на шиї залишалися синці. Військовополонені також згадують побиття одразу після прибуття в СІЗО, що часом тривали 12 годин без перерви. Били кулаками, кийками та молотками. Також полонені описували випадки, коли наглядачі спускали на них собак. Окрім цього, мало місце сексуальне насилля, зокрема погрози та демонстраційні дії, напр., погрози вставити апарат в анальний отвір і задути будівельну піну.

Передусім жертвами знущань ставали власники татуювань із українською символікою, релігійними символами чи символікою “Азову”. Військовополонених змушували стирати тату камінням. Український тризуб інтерпретували як “фашистський символ”.

Постійними тортурами з полонених вибивали вимушені зізнання. Шляхом катувань їх змушували “придумувати” собі злочини, наприклад, вбивства цивільних, та називати імена своїх командирів. До тих, хто відмовлявся, застосовували ще жорстокіші тортури.

Камишинське СІЗО № 2 – це останнє місце утримання командира медичної служби «Азову» Олександра Крохмалюка. У вересні 2025 року тіло Крохмалюка повернули Україні в межах чергового етапу репатріації «1000 на 1000». Судово-медична експертиза встановила причину смерті: перелом ребер і тупа травма грудної клітки.

«Це ще один вирок системі міжнародного гуманітарного права, що не здатна захистити здоровʼя та життя українських військовополонених у російському полоні. Відкрите та зневажливе порушення Женевської конвенції, катування і вбивства українських військовополонених — це цілеспрямована варварська державна політика росіян. Систематична та задокументована, але безкарна,» — наголосив заступник командира «Азову» Святослав «Калина» Паламар.

Надання медичної допомоги використовувалося як привід для додаткових знущань. Так званий “лікар” бив полонених електрошокером, спершу питаючи, кому з них потрібна допомога. Ув’язнених у СІЗО катували під час процедур, наприклад, били струмом під час перев’язок. Через страх нових катувань полонені не зверталися по медичну допомогу.

Ушкоджень зумисно завдавали так, щоб не залишати видимих синців, часто цілячись у попередні рани.

Їжу використовували як засіб контролю. На прийоми їжі виділялося лише декілька хвилин. Полонені мали їсти та мити й повертати посуд впродовж визначеного часу, щоб уникнути побиття. У деяких випадках полонених годували лише раз на день упродовж тижня або ж зовсім не годували по декілька днів. Детальні описи гігієнічних умов у СІЗО відсутні; утім, загальний характер каральної системи дає підстави стверджувати про надзвичайно низький рівень санітарії. Також, існує інформація про епідемію туберкульозу в СІЗО.

У закладі постійно застосовують психологічний тиск. Позбавлення сну використовують у якості покарання. Полоненим наказували присідати всю ніч або ж стояти під наглядом. Спілкування між ув’язненими було заборонене. Один військовополонений згадував, як його півтора місяця тримали у неопалюваній одиночній камері.

Полоненим регулярно погрожують, що ті не покинуть СІЗО живими, якщо не підпишуть зізнання. Окрім цього, з метою дезорієнтування та примусу до покори використовувалися фіктивні “поліграфи”, що насправді були пристроями для тортур.

“Щодня викликали на різні тортури. Тиждень мені майже не давали спати, постійно примушували присідати і віджиматися. Там у камері світло постійно ввімкнене, вічко у дверях є, і вони бачать тебе й наказують присідати або просто стояти вночі” – Сергій Таранюк, морпіх, командир десантної роти.

“В Камишині для удушення використовували джгут Есмарха. Доходило до того, що людина вже починає хрипіти, дригати ногами, близька до смерті. Були синці на всю шию. Під час допитів тут використовувався тапік (радянський польовий телефон): “Коли його включають, відчуття, що всі кістки ламаються, а м’язи розриваються. Я на такому допиті бився головою об підлогу, щоб хоч якось перебити той біль. В очах були розірвані капіляри, все було в крові. Це проходять всі” – пресофіцер “Азову” Артем Дубина.

“Коли ти туди заходиш, тебе одразу кидають на бетон і починають бити. Так жорстоко мене ще не били. У хід ішло все: ноги, руки, електрошокери, гумові кийки, дерев’яні молотки, травили собаками. Для розуміння того, скільки це тривало: нас туди привезли о 12-й годині ночі з 2 на 3 жовтня, а в камеру я зайшов о 12-й годині дня 3 жовтня” – Владислав Стрюков, морпіх.

“Там був чоловік у білому халаті, на вигляд як медик. Казав, що він лікар. Бігав між тих, кого били, питав, кому погано. Якщо хтось озивався і просив про допомогу або вже хтось непритомнів, то цей лікар підбігав до нещасного зі словами “о, зараз я тебе вилікую!” і бив електрошокером” – Владислав Стрюков, морпіх.