Російські медики катують полонених: нове дослідження правозахисників

24 червня у Києві відбулася презентація аналітичної записки Центру громадянських свобод «Анатомія тортур». В ній йдеться про роль російського медичного персоналу в катуваннях українських військовополонених та незаконно утримуваних цивільних.

Документ підготовлено спільно з громадською організацією «Військові медики України». В основу лягли свідчення людей, які вже вийшли з російської неволі, а також юридична оцінка задокументованих випадків. Автори наголошують: медицина в російських місцях ув’язнення перетворилася на один із найменш помітних, але цілком системних інструментів насильства над українцями.

За оцінкою правозахисників, йдеться не про окремі прояви жорстокості чи особисті «ексцеси» конкретних лікарів, а про наслідок цілеспрямованої державної політики. Випадків неналежного лікування надто багато, аби вважати їх випадковістю.

Зафіксовані порушення стосуються одразу кількох міжнародних норм – Женевської декларації та Міжнародного кодексу медичної етики Всесвітньої медичної асоціації, Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, а подекуди й внутрішнього законодавства самої Росії.

Окрему частину презентації склали особисті історії. Анастасія Савова, донька Олександра Савова, який помер через декілька місяців після повернення з полону, розповіла про наслідки полону. «Звільнення з полону не означає завершення злочину», – підкреслила Анастасія.

Софія Крохмалюк – донька начальника медичної служби «Азову» Олександра Крохмалюка, який загинув у полоні внаслідок тортур.

«Зараз я точно знаю, що мій батько мертвий. І не просто мертвий – його вбили. Я знаю, хто саме це зробив. Я знаю його обличчя. Він виглядає як звичайна людина, трохи старший за мене. У нього є сім’я, є донька. І я часто думаю про те, що того дня, коли він убив мого батька, він, мабуть, повернувся додому, вечеряв із родиною, дивився телевізор. Найстрашніше в цьому те, що це [смерть батька Софії – ред.] не було помилкою. Нам відомо щонайменше про трьох військових, яких утримували в Ростові і яких він убив. І ми навіть не можемо повернути їхні тіла – вони досі залишаються в Росії. Мого батька вдалося повернути в Україну. Коли його тіло повернули, воно було сильно понівечене. Після смерті його спотворили настільки, що від нього залишилися фактично лише кістки. Але навіть ці останки свідчать про одне: він не помер від хвороби чи природних причин. Його вбили», – розповіла Софія.

Повний текст аналітичної записки «Анатомія тортур» (Anatomy of Torture) доступний за посиланням.