СІЗО No. 2, Бійськ

Слідчий ізолятор № 2 у місті Бійськ Алтайського краю – це місце, де росіяни утримують військовополонених і незаконно утримуваних цивільних українців. Як і в інших місцях утримання, у Бійському СІЗО № 2 звичним явищем є побиття, катування полонених, психологічні знущання, неналежне харчування та брак медичної допомоги. Співробітники СІЗО приховують від бранців свої обличчя, носячи балаклави, а також забороняють дивитися їм в очі. Будь-яка дія від походу в туалет чи ковтка води вимагає отримання дозволу від охорони.

Транспортування до слідчого ізолятора в Сибіру займає близько тижня: бранців перевозять залізницею у вагонах-клітках, не забезпечуючи належних умов. Замість туалету їм видають порожні пляшки. 

 За свідченнями звільнених, у Бійському слідчому ізоляторі мало не найжорстокіші умови, у порівнянні з іншими місцями, де їм довелося побувати. Водночас це місце, де полонених готують до обмінів: незадовго до повернення миють, годують та слідкують, щоб не зʼявлялися синці.

Є свідчення, що перед візитом представника уповноваженої з прав людини в рф умови покращилися, проте згодом все повернулося у попередній стан.

Жорстоке поводження починається відразу під час так званої “прийомки”. Біля входу до СІЗО бранців змушують бігти з зав’язаними очима. У цей час їх б’ють, зокрема електрошокером, штовхають і збивають з ніг.

Упродовж усього дня полонені були змушені стояти. Звільнені розповідають, що старші наглядачі іноді дозволяли їм сісти або тихо поговорити. Водночас молодші наглядачі регулярно знущалися з бранців.

Полонених жорстоко допитували місцеві оперуповноважені. Звільнений українець Валентин згадує, що допит тривав близько шести годин, після чого він не міг самостійно повернутися до камери – його волочили по підлозі. Чоловік розповідав:

“Мене завели до кабінету та запитали, що я можу розповісти цікавого. Я відповів, що сиджу вже майже 3 роки, тому нічого. У цей час мені вже почали бити по ногах черевиками, а потім шокером у промежину та по шиї і спині.”

За спогадами, найгіршим місцем була лазня. Там оголених бранців змушували ходити зігнутими та із заплющеними очима. В цей час їх били електричними струмом, руками та палицями. Колишній бранець згадував для Медійної ініціативи за права людини:

“Там вбивали. Колотили так, що хлопці свідомість втрачали. Як у лазню таку йти, то краще вже на розстріл, – каже один із бранців. – Не дай Боже ти голову повернеш і подивишся на охоронця, то вважай, що тебе немає.”

Щоб отримати медичну допомогу, українським полоненим доводилося десятки разів звертатися до співробітників СІЗО. Через неналежні умови навіть незначна рана могла перерости у гнійну виразку. Лікарі приходили рідко, а у відповідь на скарги могли видати всім один і той самий антибіотик.

На прийом їжі бранцям виділяли лише кілька хвилин. Порції були малими, а сама їжа – низької якості. Полонених годували кашею, капустою та вареною рибою. Розподіл їжі був нерівномірним: одним насипали більші порції, іншим – менші. Це робилося, щоб провокувати конфлікти між полоненими.

Санітарні умови у камерах були неприйнятними: сонячне світло майже не потрапляло до приміщень, всередині було сиро і бракувало свіжого повітря. У таких умовах на підвіконнях навіть виростали гриби.

Психологічне насилля – це ще одна форма тортур над полоненими у СІЗО № 2 міста Бійськ. Їм повторювали пропагандистські наративи, направлені на дискредитацію української влади. Також, за свідченнями, траплялися випадки, коли охоронці змушували бранців стоячи на колінах і без зупинки повторювати інформацію про свою сімʼю, роботу, службу тощо без права на паузу.

“Двічі в день виводили на перевірку, де били шокерами та палицями по всій частині тіла. Усі переміщення лише з мішком на голові. Одного товариша по дорозі в лазню покусала собака, а ліки принесли лише за пару днів”, – розповів колишній полонений Валентин Рожков.

“Мені сказали, що я нудний та млявий. Пообіцяли підбадьорити. З особливим цинізмом опер запитав, чи давно я дзвонив додому та накинув клейми на пальці”, – додав він.

Незадовго до обмінів співробітники СІЗО починали поводитися по іншому: “Вони коли збирають [на обмін], то миють, купають, переодягають, якщо речі порвані. Щось заповнюють, лояльно спілкуються: “Не впадіть, не вдартеся, ну, щоб не було синців. Ми це чули, а за день по радіо говорили про обміни.”