Спектакль правосуддя: рф масово засуджує українських полонених за вигадані злочини

«Я запитала, який злочин я скоїла і які є докази. Мені відповіли коротко: — Ти була в Азові.»

Імітація правосуддя, вибивання зізнань через тортури та хибні звинувачення – це ще один вимір порушення росією міжнародного гуманітарного права. Українці у полоні змушені проходити через це, отримуючи колосальні строки позбавлення волі по 15, 25 років або навіть пожиттєво.

Засудження українців за вигадані злочини розпочалося ще у 2014 році з початком збройної агресії рф проти України. Проте з 2022 року, під час повномасштабного вторгнення, така практика набула масового характеру. Українських військовополонених фактично судять за участь у бойових діях, що є грубим порушенням Женевської конвенції ІІІ.

Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) лише на тимчасово окупованих територіях України зафіксувала вироки щонайменше щодо 289 полонених. Йдеться про звинувачення у вбивствах, жорстокому поводженні з військовополоненими та цивільними, використанні заборонених методів ведення війни тощо. Таким чином росія намагається перекласти відповідальність за власні воєнні злочини на українських військових. Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини повідомляє:

«Російська влада намагалася отримати зізнання або інші інкримінуючі докази від військовополонених шляхом використання заохочень (зокрема обіцянок можливого обміну), погроз (таких як тривалі строки позбавлення волі або кримінальні обвинувачення) або шляхом застосування тортур.»

На території рф 94% вироків виносять за «тероризм» за статтею 205 Кримінального кодексу рф. Серед тих, хто найчастіше отримує такі вироки, – військовослужбовці 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов». Причина – рішення Верховного суду рф, який визнав «український воєнізований підрозділ «Азов»» терористичною організацією і заборонив його діяльність у росії. Суд повністю проігнорував те, що «Азов» був і залишається офіційною частиною Сил оборони України, а його військовослужбовці є законними учасниками збройного конфлікту. Так званими свідками у цій справі виступили випадкові російські «правозахисники», один з яких заявив, що в «Азові» практикується «людожерство».

Цинічним є те, що це рішення було ухвалене за кілька днів після масового вбивства полонених азовців у підконтрольній росії Волноваській виправній колонії № 120 в окупованій Оленівці. Тоді загинуло щонайменше 53 військовополонених, понад 130 були поранені. Аналіз трагедії дає підстави вважати це умисною стратою.

Азовці перебувають під особливим прицілом репресивної машини кремля. Кількість винесених вироків наближається до двохсот, серед яких є і довічні терміни. Свідчення для обвинувачень вибивають під тортурами та погрозами. Про це повідомляють незаконно засуджені полонені, яких все ж вдалося повернути в Україну.

Дмитро Канупєр згадував, що допити могли тривати від однієї години до дванадцяти:

«Було таке, що об мене розряджали по два електрошокери за один допит […] Вони морально давили людей, вимагаючи щоб ми хоч щось говорили для цих кримінальних справ, які вони хотіли склепати. Мені теж казали: «Бери на себя дело, от тебя уже не отстанут».

Іншого азовця Олександра Кузьменка незаконно засудили за нібито вбивство цивільних у Маріуполі. Справа була повністю сфальсифікована.

«Суд був як спектакль. Усі сиділи, знаючи, що справа сфабрикована. Мій адвокат під час засідання грав у телефоні в якусь гру. Я сидів у клітці і дивився на це. А в кінці суддя оголосив вирок – 25 років суворого режиму,» –  згадував Кузьменко.

Один з найгучніших випадків стався у березні 2025 року, коли 24 діючим і колишнім азовцям присудили від 13 до 23 років ув’язнення, одинадцятьом з них – заочно. Азовців звинуватили у терористичній діяльності та насильницькому захопленні влади. Одна із засуджених жінок, яка служила кухарем, розповіла для МІПЛ після повернення в Україну:

«Я запитала, який злочин я скоїла, які у вас є докази?». Мені відповіли коротко: «Ти була в «Азові» […] Це дуже смішно – судити людину за те, що вона готувала їжу для військових».

Серед обвинувачених був Олександр Іщенко, який мав серйозні проблеми з серцем. Попри відомий стан здоров’я, його не звільнили та не надали медичної допомоги. Він помер у СІЗО. Тіло Іщенка повернули в Україну зі зламаними ребрами та травмами грудної клітки. Коментуючи смерть азовця, заступник командира 1-го корпусу НГУ «Азов» Святослав «Калина» Паламар закликав всіх, хто має вплив на міжнародній арені, робити все можливе, щоб полонені повернулися додому цілими та здоровими:

«Про цей випадок мають знати всі: від США до Китаю. Вбивства українських військовополонених мають стати темою номер один у світових ЗМІ та на порядку денному міжнародних організацій. Лише розголос, тиск на росіян та повернення наших полонених додому можуть зупинити ці вбивства.»

Російське «правосуддя» системно порушує право на захист і є упередженим, перебуваючи під повним контролем вищого політичного керівництва рф. Відповідно до Римського статуту МКС, такі дії можна визначити як воєнний злочин – умисне позбавлення військовополоненого або іншої особи, що перебуває під захистом, права на справедливий і звичайний суд. Разом з ігноруванням заборони на переслідування комбатантів за участь у воєнних діях, це є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права.

Незаконними засудженнями рф позбавляє полонених відповідного статусу. Це значно ускладнює їхнє повернення, яке в такому випадку залежить виключно від волі російського президента путіна. Для азовців, яких росія і так вкрай рідко включає у списки на обмін, – ці вироки є критичними.

Створюючи образ «людожерів» та «терористів», кремль дегуманізує українських військових. Як наслідок, сьогодні разом зі скутими ланцюгами азовцями, у заручниках рф перебуває і скуте міжнародне гуманітарне право. Звільнення незаконно засуджених військовополонених має стати одним з пріоритетів міжнародного тиску на росію.