Виправна колонія No. 7, Пакіно

Виправна колонія № 7 (ВК-7) по Володимирській області у селищі Пакіно – місце, де крім російських вʼязнів, утримують також українських військовополонених та цивільних осіб. 

ВК-7 має сувору ієрархічну систему управління та підпорядкування. Персонал закладу має вказівку на жорстоке поводження з українцями. Вкрай поширеною складовою знущань у даній колонії є сексуальне насилля: від примусового оголенням до зґвалтування гумовою палицею. Полонених регулярно змушували імітувати статеві акти один з одним, за чим спостерігали співробітники колонії.

Офіс Генпрокурора України повідомив про заочні підозри заступнику начальника безпеки і оперативної роботи колонії Олексію Хавецькому, а також оперативному працівнику Григорію Швецову. Їх підозрюють у жорстокому поводженні з військовополоненими та в інших порушеннях законів і звичаїв війни.

Жорстоке поводження з полоненими у Виправній колонії № 7 по Володимирській області є системними та санкціонованим. За даними Служби безпеки України, українців примушували до отримання громадянства Росії та надання неправдивих свідчень про нібито вчинення воєнних злочинів проти цивільного населення.

Полонених били як мінімум тричі на тиждень, використовуючи кийки, ремені, пляшки. Приводом могло стати будь-що, зокрема “погане привітання зі святом” чи знайдений бруд у камері. Також на бранців нацьковували службових собак та катували струмом. Окрім цього, заради розваги працівники колонії примушували бранців бити один одного по обличчю та розігрувати спарювання “півня і курки”.

Підозрюваний співробітник колонії Олексій Хавецький систематично змушував полонених роздягатися, торкатися статевих органів одне одного й розігрувати статеві зносини. Бранців змушували розігрувати різні сюжетні лінії, вказуючи їм, що потрібно зробити. За цим дійством могло спостерігати до 10 осіб одночасно.

Відомо про випадок, коли після прийому душу, одний з вʼязнів сказав українською мовою слово “дякую”. За це Хавецький разом з трьома іншими співробітниками колонії повалили повністю голого полоненого на живіт, почали бити дерев’яною дошкою по пʼятах та погрожувати зґвалтуванням.

Належна медична допомога була відсутня. Бранців запитували про стан здоровʼя, однак на скарги реагували неохоче.

Через антисанітарні умови утримання полонені хворіли на коросту (інфекційне паразитарне захворювання шкіри). Протягом тривалого часу хворі перебували в одному приміщенні з іншими. Усе “лікування” зводилося до того, що в них забирали всі особисті речі та постільну білизну. Полонені цілодобово перебували оголеними й у такому вигляді виходили на прогулянки та відвідували душ. Лише після суттєвого прогресування хвороби їх переводили до окремого приміщення, де вони й надалі утримувалися повністю оголеними до одужання.

Харчування

У Виправній колонії № 7 українців утримують без належного харчування, внаслідок чого вони втрачають десятки кілограмів ваги. Через хронічне недоїдання один із полонених схуд зі 110 до 60 кілограмів.

Бранців часто позбавляли вечері та не видавали хліба. Або ж навпаки змушували з’їсти цілу буханку хліба за 15 хвилин. Якщо в’язні намагалися приховати чи викинути хліб, до них застосовували фізичне насильство. Швидке споживання хліба спричиняло харчові розлади. Оскільки в переповнених камерах був лише один унітаз, дефекація та блювання вимушено відбувалися просто на підлогу.

Також відомо, що один зі співробітників колонії під час видачі їжі примушував полонених торкатися геніталій одне одного та зображувати статеві зносини у різних формах.

Санітарні умови

Колишні полонені повідомили, що утримувалися в Пакіно в неналежних санітарних умовах: камери були переповнені, вентиляції там не було, світло вночі не вимикали, взимку було холодно, а теплого одягу вони не мали.

Туалетний папір не видавали. Прийом душу дозволявся лише раз на тиждень. Іноді полонених змушували повністю роздягатися в камерах і в такому вигляді бігти до душових приміщень. Під час прийому душу їх примушували притулятися оголеними одне до одного.

Психологічне насильство у ВК-7 в Пакіно має регулярний і систематичний характер. За даними “Слідство.Інфо”, співробітники колонії розважалися тим, що змушували в’язнів танцювати “Лебедине озеро”, повзати по колу, зображуючи тюленів, розважати охоронців розмовами до глибокої ночі або навіть писати їм бізнес-план відкриття пивного бару. Водночас за самі ці розмови інші працівники били вʼязнів, оскільки спілкування з охоронцями було заборонене.

Сексуальне насильство у колонії також є одним з елементів психологічних тортур і приниження людської гідності. За інформацією слідчих СБУ, росіянам дуже подобалося змушувати полонених імітувати статеві зносини, вони називали це “оргіями”.

Звільнений цивільний українець Дмитро Хилюк розповів, що співробітники колонії приховували від них свої обличчя: “У Пакіно всі ховалися повністю. Бояться розплати. Там усі під псевдонімами, прізвищ ми не знали. Наприклад, того старого “лікаря”, який глузував з полонених, не лікував їх, мра**та ще та. І старшого оперативника, що мене викликав “на розмову” без протоколу. Коли він був один, то ще говорив як нормальний. А коли поруч колеги, починалися матюки й показуха.”

“Поки ти миєшся, до тебе в будь-який момент може підійти наглядач і до мокрого тіла прикласти електрошокер. Таке було часто, їм це справді подобалося”, – згадував колишній військовополонений Євгеній Дідківський.

“Декілька разів я був у такому стані, коли розумів, що зараз я собі або сам розіб’ю голову, або щось інше зроблю,щоб просто померти. Рятувало, що у неволі є свої люди і ви підтримуєте один одного”, – додав він.